Події березня 201931.03.2019

28 березня. Танцюють всі. Концерт класу професора Олени Щелкановцевої

 

28 березня на великій сцені ХНУМ імені І. П. Котляревського звітував клас професора Олени Щелкановцевої з концертом віолончельної музики. У програмі прозвучали твори композиторів XVIII –XX століття у ритмі танців під назвою «Танцюють всі»

Слоган на афіші «Танцюють всі» одразу змушує згадати пригодницький комедійний фільм Леоніда Гайдая «Іван Васильович змінює професію» (1973), в якому ця фраза вкладена в уста «псевдо-царя» Івана Грозного, а насправді – пенсіонера Івана Васильовича Бунші.  Головним ключем до фільму стає винахід ученим машини часу, яка переносить героїв пригоди у далеке XVI сторіччя і навпаки. 

Здійснити мандрівку слухачів разом з виконавцями в минуле, на хвилі різноманітних класичних танців і танців різних країн, у часовий проміжок з XVIII по XX століття запросили віолончелісти класу професора Олени Щелкановцевої. Прихильників, як завжди, було багато. Крім «віолончельного братерства» з усіх музичних закладів Харкова прийшло багато аматорської публіки і, звичайно, своя студентська група університетської «підтримки». Подорож була приємною і захоплюючою завдяки танцювальному дискурсу і молодим виконавцям «сталкерам», шукачам цікавих творів у музичній скарбниці.

Програму склали милозвучна музика Гавоту, «Тарантели» і «Концертного полонезу» чеського віолончеліста-композитора Давіда Поппера; ввічливий Менует італійського віолончеліста і композитора Луїджі  Боккеріні. Сициліана у барокову епоху була улюбленим танцем багатьох композиторів, а на концерті ми почули версію цього танцю Марії Терезії фон Парадіз – австрійської піаністки і композиторки XVIII сторіччя. Сарабанда і жига Й.С. Баха із сюїти для віолончелі соло № 2, «Полька»  М. О. Балакірєва, «Андалусія» Е. Гранадоса з циклу «Іспанські танці», вальси Ф. Шопена, П. Чайковського, С. Прокоф’єва, «П’єса у формі хабанери» і «Болеро» М. Равеля для чотирьох віолончелей, а такожLeGrandTango А. Пьяццоли і Кадриль з опери «Не тільки любов» Р. Щедріна – об’ємно і дуже привабливо виглядає програма тільки з одного переліку творів.



Клас професора О. Щелкановцевої представили талановиті молоді виконавці університету.

Артем Литовченко – магістрант, перспективний виконавець, який вже має професійний досвід гри у симфонічному оркестрі Харківської філармонії. В його грі  відчувається поєднання м’якого ліризму і сильних емоційних сплесків, а професійна витримка наразі свідчить про дорослішання, відмову від учнівства. Вишукану «П’єсу в формі Хабанери» М. Равеля він виконав мужньо, більше підкресливши саме не танцювальність, а таємничість і стриманість музики.

Поліна Кермеш – студентка 4-го курсу, емоційна і бурхлива виконавиця, яка проходила минулого року навчання за програмою Erasmus+ у Консерваторії м. Віго в Іспанії. «Кадриль» Родіона Щєдріна з опери «Не тільки любов»  яскраво показала нові риси віолончелістки. Привабливий ігровий момент цієї музики має ризик спростити її трактування, а надмірна емоційність могла би  призвести до кічу. Динамічні знахідки і «приколи» композитора Поліна почула та коректно і обережно зіграла.

Вальс Ф. Шопена, cis-moll в аранжуванні О. Глазунова набуває у діалозі фортепіано та віолончелі особливу ноту душевності і ліричної меланхолії, що було чутно у виконанні Антона Сладкомєдова – студента 2-го курсу – зі Станіславом Калініним (партія фортепіано).

Кульмінаційною крапкою концерту стало «Болеро» М. Равеля (аранжування для 4-х віолончелей) у виконанні зіркового ансамблю зі студентів класу Олени Щелкановцевої: Арсенія Ставицького, Поліни Кермеш, Артема Литовченка і Антона Сладкомєдова. Ефектність виконання твору підкреслили різні прийоми гри на інструменті, включаючи гру медіатором по струнах і відтворення ритму болеро по корпусу віолончелі. Зі складним утриманням ритму і неухильним динамічним наростанням музиканти майже впоралися.

Партію фортепіано на концерті виконав Станіслав Калінін (соліст-органіст Харківської обласної філармонії, провідний концертмейстер кафедри оркестрових струнних інструментів ХНУМ імені І.П.Котляревського, ведучий телепередач «Музичний салон» на Харківському регіональному телеканалі). Він є постійним наставником і партнером студентів-віолончелістів, а ведучою концерту – кандидатом мистецтвознавства, доцентом Іриною Сухленко – були надані цікаві факти щодо історії танців та їх долі.

Аплодисментами і щирим захопленням обдарувала публіка всіх учасників розумного і вивіреного концерту, автори якого чітко знають, що вони хочуть донести своїй публіці.

Висловлюємо щиру вдячність їх творчому керівнику та бажаємо успіхів

 Марина Дербас

Фото - Людмила Казакова

27 березня. Концерт студентів-стипендіатів програми освітньої мобільності


На концерті молодих, талановитих музикантів, які нещодавно повернулись з навчання з Іспанії по міжнародній програмі мобільності Erasmus+, виступили Наталія Іорданова (клас професора Г. Абаджяна), Катерина Стеценко (клас професора Л. Холоденка), Анастасія Шнирьова (клас професора В. Доценка)

За час навчання у Консерваторії м. Віго (Іспанія) кожен з них мав змогу познайомитися з іспанською культурою, вивчати музику іспанських композиторів, та здобути багатий досвід спілкування зі студентами  різних країн.

Розпочавcя концерт з твору Шарля Кеклена, французькогокомпозитора, учня Жюля Массне, близького друга Клода Дебюссі і Габріеля Форе.

 «У моїй музиці використовуються найрізноманітніші технічні засоби в залежності від твору, який я пишу ... У мене зустрічаються навіть одноголосні твори, коли музична фраза настільки сильно співає, що навіть не потребує гармонії. Це прекрасний відпочинок від складних гармонічних звучань. Я пишу просто тоді, коли інакше не пишеться», наголошував сам композитор.

Наталія Іорданова зіграла «Три п’єси для фаготу і фортепіано» Шарля Кеклена (партія фортепіано Олена Алтухова) так, що невідома навіть для підготовленого слухача музика одразу сподобалася і здивувала своєю виразністю, дивними мелодіями і неординарними співзвуччями. «Концерт для фаготу з оркестром» Ніно Рота (І частина), написаний у 1974–1977 роках, зразок сольної літератури для фагота, Наталія виконала легко і дотепно.

А тепер вже на сцені Катерина Стеценко (скрипка) з Анастасією Дубовою (партія фортепіано) виконали Сонату для скрипки і фортепіано ор. 51 (1929) у трьох частинахХоакіна Туріни, знаменитого іспанського композитора, піаніста і диригента. Відчувається, що пів року навчання в іспанському місті Віго залишили у скрипальки незабутні враження і допомогли доторкнутися до «квінтесенції іспанської музики». Це кришталево чисті флажолети і приглушене pizzicato, яскраві акорди.

Гітаристка Анастасія Шнирьова (партія фортепіано Людмила Хрустальова) виступила з чудовим Концертом для гітари з оркестром «Аранхуес» Хоакіно Родріго. Свій найвідоміший твір композитор написав у Парижі в 1939 році, а його прем’єра у 1940 в Барселоні принесла композитору світову славу. Побувавши на рідному ґрунті «богів»  гітарної музики і в її живій школі, Анастасія Шнирьова, перспективна виконавиця з чітко простеженою інтелектуальною складовою, зіграла ніби саму Іспанію, принесла в зал нашої консерваторії іспанську сутність.  Коли публіка почула Adagio (ІІ частина), то уявила, як прокочуються землі оливкових гаїв ... мирних бичків, що пасуться ... тепло середземноморського сонця. ... смиренність іспанців і пристрасть у їхніх серцях ...

І на завершення концерту публіка  занурилася в «Історію танго» (1986) – один з найвідоміших творів композитора Астора П'яцоли. «Великий Астор» («ElGrandAstor»)передає історію і еволюцію танго в 4-х частинах: Bordel 1900, Café 1930,  Nightclub 1960, Concert d'Aujourd'hui. Його програмні замітки були такі: перша частина – Бордель. Вимальовується картина, де французькі, італійські та іспанські жінки дражнять та заманюють поліцейських, злодіїв та матросів, котрі приходять відвідати їх. Музика сповнена витонченості і жвавості. Це швидке танго.

Друга частина – Кафе 1930: це ще одне обличчя танго, яке зазнало повну трансформацію. Рухи стають повільнішими, з´являються нові меланхолічні гармонії.

Третя частина – Нічний клуб: Босса-нова і нове танго рухаються в одному ритмі. Глядачі поспішають в нічні клуби, щоб послухати нове творіння. Це знаменує революцію і глибоку зміну оригінальних форм танго.

Четверта частина – Концерт наших часів: деякі концепції в музиці танго переплітаються з сучасною музикою. Барток, Стравінський та інші композитори згадують мелодію танго. Це сьогоднішнє танго, а також танго майбутнього.

Виконавиці – дует Катерини Стеценко (скрипка) та Анастасії Шнирьової (гітара), почали грати разом в Іспанії під час навчання і виступили в різних концертних програмах, в тому числі у Мадриді на відкритті засідання Національної Erasmus+ Агенції. Там у Мадридському Королівському театрі Катерина і Анастасія виконали для тисячної аудиторії першу частину «Історії танго» А. П’яцоли.

На концерті у Великій залі ХНУМ чудовий дует полонив душевним виконанням, злагодженістю, приязною манерою, легкою і прозорою або імпресіоністські складною.

Концерт довів, що «еразмусівці» повернулися після закордонного навчання в стіни Аlma mater збагачені новим репертуаром, новими знаннями і досвідом.

P.S. В цьому році також відбудеться виїзд студентів за програмою мобільності на навчання в Іспанію. Кожен з бажаючих має брати участь у конкурсному прослуховуванні на кафедрі, підготуватися до іспиту з іноземної мови. Тим, хто пройшов відбір, буде надано грант на навчання строком на пів року.

 Марина Дербас

Фото - Людмила Казакова

26 березня. Концерт двох столиць Київ – Харків


26 березня у Великій залі ХНУМ імені І. П. Котляревського відбувся концерт двох столиць Київ – Харків за участю харківського Тріо баяністів і квартету баяністів «AkkoQuartet» з Києва. Спільний концерт відбувся у рамках міжнародного заходу «День баяна і акордеона».

Студентське тріо баяністів у складі Василя Копайгородського (1 баян), Ігора Чередниченка (2 баян) і Руслана Желіби (3 баян) – творчий керівник Ігор Снєдков – вже мають суттєві творчі здобутки. За час свого існування вони брали участь у міжнародних конкурсах і стали лауреатами І премії у міжнародному конкурсі «Його величносте, баян» у 2017 (м. Житомир, Україна), провели авторський концерт на сцені нової Органної зали Харківської філармонії , гастролюють в містах України: Дніпро, Житомир, Київ, Суми. Репертуар ансамблю складається з оригінальної музики для тріо баянів і транскрипцій класичних творів.

Київський квартет баяністів «Akko Quartet», який приймав участь у концерті-діалозі в ХНУМ, це досвідчені музиканти старшого покоління. Заслужені артисти України Олег Шиян (1 баян) і Роман Молоченко (баян-контрабас), а також Віталій Козицький (2 баян) і Богдан Машталяр (3 баян) гастролюють як в Україні, так і європейськими країнами. В їх концертних програмах більшість складають твори, що затребувані  європейською аудиторією. Це транскрипції барокової музики – К. В. Глюка, Й. С. Баха, Г. Ф. Генделя, класичних творів – В. А. Моцарта, Л.ван Бетховена і романтичних композицій – Й. Штрауса.

Діалог двох поколінь музикантів баяністів і діалог двох професійних шкіл баяна – таким ми почули концерт. Музиканти виступали на сцені у 4-х блоках почергово. Відкривали творчий діалог харків’яни транскрипцією симфонічної картини М. Мусоргського «Ніч на Лисій горі». Тріо баяністів ХНУМ зіграли твори харківських композиторів Володимира Подгорного, Олександра Назаренко, Анатолія Гайденко. Твір «Вечір в горах» А. Гайденка із запальним ритмом кавказького барабана давно став візиткою ансамблю. А виконання транскрипції «Чиновників» із циклу «Гоголь-сюїта» А. Шнітке музиканти присвятили 210-річчю з Дня народження М. Гоголя, що відзначатиме 1 квітня.

Кияни відповіли на виклик блискучим виконанням увертюри до оперети «Летюча миша» Й. Штрауса. Скерцо «Щедрик» з квартету-посвяти Миколі Леонтовичу Дмитра Клебанова стало музичним подарунком харківському композитору. Вперше в Харкові виконали  київські музиканти транскрипції «Танок фурій» з опери «Орфей і Евридика» К. В. Глюка, «Лєзгінка» з балету «Гаяне» А. Хачатуряна, Концертіно Л. Колодуба і інші. Прослухати твори можна на сторінці квартету у фейсбук  https://www.facebook.com/AkkoQuartet/

Концертна програма, зіграна на харківській сцені, мала своє продовження, бо наступного вечора вона прозвучала у залі Музичної академії імені М. Глінки у м. Дніпро.

Марина Дербас

25-28 березня. Візит професора В. Птушкіна і доцента Г. Савченко до м. Чернігова

Г. Савченко, О. Беннінгоф, Ю. Грицун, М. Демиденко, В. Птушкін, В. Мартинюк-Бронзя

Завідувач університетської кафедри композиції та інструментування, Народний артист України, професор Володимир Птушкін та кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри композиції та інструментування Ганна Савченко протягом 25-28 березня 2019 року відвідали Чернігівський музичний коледж імені Л. М. Ревуцького.

За запрошенням адміністрації коледжу професор В. Птушкін провів творчу зустріч із викладачами та студентами, майстер-класи та відкриті заняття зі студентами фортепіанного відділення, а доцент Г. Савченко прочитала відкриту лекцію «Шляхи розвитку сучасної української музики» для студентів-музикознавців та викладачів-теоретиків.

Були також проведені консультації в рамках профорієнтаційної роботи.

27-28 березня В. Птушкін і Г. Савченко взяли участь в роботі журі Всеукраїнського фестивалю-конкурсу молодих композиторів імені Л. М. Ревуцького. Голова журі – професор В. Птушкін, співголова – композитор, диригент, професор О. Беннінгоф (Німеччина), серед членів колегії журі – колишня випускниця ХНУМ з класу композиції професора І. Ковача, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри мистецьких дисциплін Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Шевченка, голова Чернігівського осередку НСКУ Ю. Грицун.

Відзначимо, що учні ХССМШ-і (І. Левада, А. Малахова, В. Петренко, Я. Стадник), які навчаються в класі Г. Савченко, стали лауреатами перших премій в різних номінаціях. 

Щиро дякуємо адміністрації, колективу коледжу, зокрема, директору В. Суховерському, а також арт-директору Конкурсу М. Демиденко.

Журі та конкурсанти

24 березня. Концертний виступ професора Володимира Птушкіна у м. Миколаєві

24 березня Миколаївська філармонія провела концерт «Шляхи-дороги до музики» в лютеранській церкві Христа Спасителя (м. Миколаїв). У концерті прозвучали вокальні та інструментальні твори миколаївських композиторів та харківського композитора Володимира Птушкіна. Він виступив не тільки в якості автора, а й виконавця своїх опусів.

23 березня. Семінар для керівників театральних колективів

23 березня 2019 року Кафедра майстерності актора і режисура театру анімації ХНУМ ім. І. П. Котляревського і Відділення «Сценічне мистецтво» КЗ «Харківський вищий коледж мистецтв» стали співорганізаторами обласного семінару для керівників театральних колективів, який відбувся на базі зразкового художнього театру ляльок «Жили-були» Харківського обласного Палацу дитячої та юнацької творчості. У семінарі взяли участь 25 керівників дитячих колективів з 8 районів області та 6 районів міста і керівники творчих колективів Палацу.

Учасники семінару обговорили проблеми розвитку дитячих театрів ляльок, підвищення рівня професійної майстерності керівників театральних колективів, популяризації мистецтва театру анімації, розширення творчої співпраці та обміну досвідом між творчими колективами. Керівники зразкового художнього колективу театру ляльок «Жили-були» Олена Баженова та Анастасія Соломко проаналізували основні тенденції розвитку дитячого театрального мистецтва ляльок на Харківщині на матеріалі досвіду обласного відкритого фестивалю «Крок». Старші викладачі кафедри майстерності актора та режисури театру анімації Дар’я Кушніренко та  Юлія Білинська розповіли про роль сценографії в театрі  і проаналізували сучасні форми роботи в європейських театрах ляльок. Випускниця кафедри та викладач Харківського коледжу мистецтв Катерина Пуга на базі робіт студентів ІV курсу спеціалізації «Видовищно-театралізовані заходи» показала особливості використання ляльок в естрадних мініатюрах.

Наприкінці семінару учасники були запрошені на перегляд вистави «Вертеп», яку виконали  студенти ІІ курсу кафедри майстерності актора та режисури театру анімації ХНУМ імені І. П. Котляревського під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України, професора, завідувача кафедри майстерності актора та режисури театру анімації ХНУМ ім. І. П. Котляревського О. О. Інюточкіна, яка викликала яскраві емоції та схвальні відгуки.

Учасники семінару отримали сертифікати та побажання нових творчих звершень та перемог в обласному етапі Всеукраїнського фестивалю дитячої та юнацької творчості “Чисті роси”.

22-23 березня. XIX Міжнародна науково-творча конференція студентів та аспірантів

 

22-23 березня у ХНУМ відбулася дводенна ХІХ Міжнародна науково-творча конференція студентів та аспірантів «Мистецтво та шляхи його осмислення в дослідженнях молодих науковців», в якій взяли участь понад півтори сотні молодих вчених з України, Німеччини та Польші

Модераторами конференції виступили проректор з наукової роботи ХНУМ імені І. П. Котляревського, кандидат мистецтвознавства, професор Андрій Жданько, керівник СНТТ ХНУМ імені І. П. Котляревського, кандидат мистецтвознавства, доцент Марія Борисенко.

Напрями роботи конференції становили:

  • Комунікативний вимір сучасного мистецького простору: перетини, взаємодії, діалоги;
  • Світоглядні орієнтири творчої самореалізації особистості в музичному і театральному мистецтвах;
  • Митець та художній артефакт в мистецтвознавчому дискурсі;
  • Тенденції розвитку аудіовізуальних мистецтв в інформаційному суспільстві;
  • Інтерактивна взаємодія часових і просторових мистецтв;
  • Мистецтво та наука у сучасній творчості;
  • Виконавська майстерність і мистецька освіта: традиції і новації;
  • Інтерпретологія як складова сучасної науки про музику;
  • Теорія і практика етномузикології в цифрову епоху.

Під час конференції відбулися дискусійні платформи, численні презентації, творчі виступи студентських колективів та солістів, концерти, спектаклі, експозиція тематичної виставки видань з фондів бібліотеки ХНУМ імені І. П. Котляревського «Музично-театральне мистецтво: традиції та сучасність».

Регламент роботи включив засідання п’яти секцій: музикознавства та гуманітарних наук, виконавської майстерності та мистецької педагогіки, театрального мистецтва, суспільних наук, іноземних мов (робочі мови конференції: українська, англійська, італійська, німецька, польська, французька).

За матеріалами конференції вийде збірка наукових тез, для аспірантів та докторантів надається можливість публікації статей у наукових збірках «Аспекти історичного музикознавства» та «Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти». Вимоги до оформлення статей опубліковано на сайті ХНУМ імені І. П. Котляревського.

Музичним епіграфом конференції став виступ Студентського хору ХНУМ імені І. П. Котляревського, художній керівник – Заслужений діяч мистецтв України, професор Сергій Прокопов, хормейстери – кандидат мистецтвознавства, доцент Ганна Савельєва, старший викладач, аспірант Олексій Фартушка.

У програмі прозвучали твори:

  • Сергій Рахманінов. «Богородице Дево, радуйся» зі «Всенощного бдения», диригент Гома Артем, студент ІV к. ХНУМ ім. І. П. Котляревського
  • Леся Дичко. «Сонячний струм», диригент Устенко Юлія, магістрант ХНУМ ім. І. П. Котляревського
  • Каміль Сен-Санс. «Болеро», диригент Ліу Сянлін, магістрантХНУМ ім. І. П. Котляревського

У пленарному засіданні виступили студенти музичного і театрального відділів ХНУМ – Анастасія Грибинюк, Лілія Петренко, Анастасія Мікрюкова, Олександр Лисичка.

На секційних засіданнях головували: кандидати мистецтвознавства, доценти М. Борисенко, К.Підпорінова, Г. Савченко, К. Тимофєєва, проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв’язків ХНУМ, кандидат юридичних наук, доцент О. Прийменко, завідувач кафедри іноземних мов ХНУМ, кандидат філологічних наук, професор А. Чолакова, старший викладач Ю. Щукіна, викладач О. Дорофєєва. 

Виступ Студентського хору ХНУМ
Модератори – профессор А. Жданько, доцент М. Борисенко
Пленарне засідання. Виступи А. Грибинюк, Л. Петренко
Виступи А. Мікрюкової, О. Лисички
Учасники конференції
Професор Л. Шаповалова
Фото напам'ять

Марина Дербас
Фото – Людмила Казакова 

21 березня. Концерт Студентського симфонічного оркестру ХНУМ. Диригент – Заслужена артистка України, лауреат міжнародних конкурсів Вікторія Жадько, соліст – лауреат міжнародних конкурсів Максим Шадько

21 березня у Великій залі ХНУМ імені І. П. Котляревського відбувся концерт симфонічної музики за участю Студентського симфонічного оркестру університету, диригент – Заслужена артистка України, лауреат міжнародних конкурсів Вікторія Жадько, соліст – лауреат міжнародних конкурсів Максим Шадько (фортепіано).

Програму склали твори віденських класиків: Л. ван Бетховена – Увертюра до балету «Творення Прометея», ор. 43; В. Моцарта – Концерт для фортепіано з оркестром № 21, C-dur, KV 467; Й. Гайдна – Симфонія № 94, G-dur.

Виконання останнього публіка зустріла окликами «Браво!». А для самого Студентського симфонічного оркестру сталася значна подія – зустріч з новим диригентом.

Як зазначила Вікторія, - «я проти жанру "концерту для диригента з оркестром", для мене найважливіше – аутентичне виконання твору, особливо, коли йдеться про європейську класичну музику та відповідну до неї європейську, зокрема, німецьку традицію диригування». Виступ Вікторії як раз і вирізнявся скупим, але інформативним жестом, непорушною постаттю, і, при цьому, одночасним застосуванням рухів рук, голови і плечей для синхронної передачі інформації різним оркестровим групам. До речі, серед оркестрантів переважно були молодші курси студентів, наприклад, виконавці на дерев’яних духових інструментах – це першокурсники, які не мають досвіду гри в симфонічному оркестрі (на етапі середньої музичної освіти цей досвід, як правило, обмежується грою у духових оркестрах). Тож попереду у музикантів ще багато роботи.

Особливим виявився концертний вечір і для соліста Максима Шадька – виступ із фортепіанним Концертом В. Моцарта став для нього як виконавською прем’єрою (перше виконання цього твору), так і першим композиторським (!) досвідом – піаніст продемонстрував власну каденцію до моцартівського Концерту. У планах музиканта зіграти знаменитий 23 Концерт. «Мені було цікаво працювати зі Студентським симфонічним оркестром. До речі, я звик пристосовуватися до "готових" програм оркестрових колективів, з якими доводилося виступати. А, співпрацюючи зі "своїм" університетським колективом, я мав можливість творчого пошуку аутентичного Моцарта».

Тож музика віденського класика «народжувалася» під час репетицій, це була справжня єдність диригента, соліста та оркестру. Як пожартували після концертного виступу Вікторія та Максим, - Жадько і Шадько не могли не зустрітися!

Нагадаємо, що Вікторія Жадько – український диригент, гітаристка і педагог. Заслужена артистка України (з 1994 р). Єдина в Європі жінка-диригент, що стала лауреатом СЕМИ міжнародних конкурсів: ім. С. Прокоф’єва (1993, Санкт-Петербург), ім. А. Тосканіні (Італія, 1993), ім. К. Кондрашина (Нідерланди, 1994), М. Малько (Данія, 1995, 1999), Г. Фітельберга (Польща, 1995).

Зараз вона є професором класу гітари і симфонічного диригування Київського інституту культури.

Взимку адміністрація ХНУМ імені І. П. Котляревського запросила її до співпраці з університетським Студентським симфонічним оркестром. У березні вона провела не тільки оркестрові репетиції із концертним виступом у Великій залі університету, а й серію майстер-класів.

Після концерту диригент надала редколегії сайту інтерв’ю.

Ваше ім’я cтало відомим у 1993 році, коли Ви отримали першу премію на Міжнародному конкурсі ім. С. Прокоф’єва у Санкт-Петербурзі (конкурс засновано у 1991 р. постановою Ради Міністрів РСФСР та під егідою ЮНЕСКО; тритуровий, за трьома спеціальностями: симфонічне диригування, композиція та фортепіано; програма переважно включає твори композиторів ХХ століття). Запам’яталися слова Голови журі конкурсу, головного диригента Заслуженого колективу Росії, академічного симфонічного оркестру Санкт-Петербурзької державної філармонії – Юрія Темірканова: «Я впевнений у тому, що диригування – не жіноча професія. Але Вікторія Жадько була настільки очевидно талановитіша за всіх, що Бог би нам не пробачив, якщо б ми не визнали її переможцем»...

В. Жадько: Згадую свою першу важливу перемогу. Я тоді ще була студенткою, і мені було важливим довести, передусім самій собі, що я – можу! Можу бути диригентом, не зважаючи на гендерні стереотипи в суспільстві та мої деякі особистісні вагання. Це було як народження після довгої вагітності. Народження фахівця. До конкурсу я відчувала себе учнем. А після конкурсу – фахівцем.

Для мене цей конкурс був, насамперед, зустріччю з Євгеном Мравинським (1903‑1988), бо конкурсанти диригували оркестром, яким Мравинський керував більше п’ятдесяти років. Це був його оркестр. Для мене важливо, що Мравінський ‑ диригент, який вмів відкривати у творі такі тонкощі, такі його грані, які не помічали інші. Але такі відкриття ніколи не були співтворчістю з композитором, це були герменевтичні відкриття музичного тексту – без додумування і зайвої диригентської особистісності. Мравінський – це ще й особливе відкриття Шостаковича, глибин його Восьмої симфонії – самої трагічної симфонії, в якій дещо несподівано диригент відчув просвітлення у фіналі і переконливо його показав...

Мравінський ‑ Ваш улюблений диригент?

В. Жадько: Мені близькі його принципи: 1. «Я – не «хазяїн музикантів». Я – посередник між автором і слухачем. Від оркестру вимагаю точного проникнення в авторський замисел і мого тлумачення атмосфери твору». 2. «Партитура для мене – це людський документ. Звучання партитури – це нова стадія існування твору. Сама партитура – це міцна будівля, яка може трохи змінюватись, але, в цілому, стоїть міцно».

В мене немає улюбленого, взірцевого диригента. Цікавих для мене – дуже багато, але я вибудувала для себе власні принципи і йду за ними, а не за тією чи іншою особистістю.

В мене був вчитель, дуже важлива і дорога для мене людина – Аллін Власенко (учень Аліси Відуліної), який, до речі, стажувався і у Євгена Мравінського. Аллін Григорович був недемонстративним диригентом, найважливіше для нього ‑ робота в глибинах музичного процесу. Мені дуже імпонувала його стриманість і академічність. Запам’яталась його думка про те, що немає якоїсь загальної національної музики (російської, німецької, чи ще якоїсь), а є духовна музична репрезентація кожного композитора, сформованого на національній культурі...

Вікторіє! Ви сказали, що У Вас немає особистісних взірців диригування. А що є?

В. Жадько: Є певні принципи, які я можу сформулювати так: 1. Музика – це інтелект нації, і тому музику треба сприймати спочатку з позицій інтелекту, і тільки потім – з позицій почуття. 2. Виконавець (диригент) – передатчик авторського змісту твору, тому виконавець підкорює себе музиці. 3. Диригент повинен бути цікавою особистістю для колективу і мати свою харизму. 4. Жест має бути продуманим і лаконічним, бо кожний рух диригента – це інформація для виконавця; 4. Диригент повинен стояти, як свічка; працюють руки, плечі, голова, міміка. 5. Не існує такого жанру: концерт для диригента з оркестром. 6. Диригент повинен втиснути усю свою творчу особистість у певні рамки дискурсу твору та лаконічного жесту.

А коли Ви зрозуміли, що бажаєте бути диригентом? Дівчата у дитинстві зазвичай мріють про концертну діяльність...

В. Жадько: Не знаю, як інші дівчата, а я зацікавилась оркестром, коли мені було 3 роки. У дошкільному дитинстві я часто жила в селі у бабусі. Телевізора там не було, але було радіо, і звичайно ж мене зацікавила така коробочка, що висить на стіні й розмовляє, співає, грає. Коли я почула симфонічну музику, мене це дуже захопило, і я чекала такої музики ще і ще. Мені пояснили, що це оркестр, що там багато різних музичних інструментів, на яких грають музиканти, але без диригента вони самі нічого не зможуть зіграти, бо їх багато, і хтось повинен їм показувати, як грати. Я дівчинкою слухала ту маленьку коробочку, з неї лились дивні звуки, і я уявляла, як їх робить ДИ-РИ-ГЕНТ. І досить рано стала мріяти ним стати. Я й «на гітару» пішла вчитися тому, що, як говорив Андрес Сеговія, ‑ «гітара ‑ це маленький оркестр, вона поліфонічна: у кожної струни свій колір і свій голос».

Які у Вас враження від нашого Студентського оркестру і майстер-класів?

В. Жадько: Щодо оркестру. Передусім, треба багато, систематично і наполегливо працювати. Особливо духовикам. Далеко не всім студентам духового відділення перед вступом у консерваторію довелося грати у симфонічному оркестрі. Зазвичай, в музичних училищах духовики грають у духовому. А в симфонічному ‑ своя специфіка. Наприклад, щоб вступити водночас, духовики повинні трохи раніше розпочати звуковибудову, ніж струнники. І є багато інших таких нюансів, які можна зрозуміти лише під час репетицій.

В нашій країні, мабуть, як і в інших пострадянських країнах, склалася традиція навчання музикантів, передусім, як солістів. А в житті вони стануть у більшості своїй оркестрантами. Отже, оркестр – це і є головний фах. В Європі оркестранти як солісти – дуже слабкі, але як оркестранти – вони професіонали, їх одразу так навчають. І нам цього оркестрового навчання бракує. Не треба нехтувати заняттями в оркестрі, треба регулярно займатися групами. Навчання в консерваторії це не тільки, а, можливо й, не стільки вивчення сольних програм, це ще й гра в оркестрі. ансамблі.

Щодо майстер-класів. У мене вперше був такий великий майстер-клас: 40 студентів! Зазвичай на майстер-класи з диригування збирається група десь на 10-12 студентів. А тут! Як у тій пісні: «48 дирижёров и 1 седой скрипач»...

Такий інтерес до цієї діяльності мене дуже зворушив. Звичайно ж не всі стануть диригентами у своєму житті, але знати ази цієї професії необхідно усім оркестрантам. Тоді кращим буде і контакт з диригентом.

Чи плануєте ви співробітництво з Харківським університетом мистецтв?

В. Жадько: На розсуд адміністрації. Але я хотіла б. Думаю, що корисним було б запровадити системні заняття у формі майстер-класів для диригентів і факультативів для усіх бажаючих. Ну і з оркестром, і з солістом ‑ піаністом Максимом Шадько – у нас уже є подальші плани...

 

Марія Борисенко, Тетяна Казакова
Фото – Людмила Казакова

18 березня. Концерт пам’яті Миколи Коваля


 

18 березня у Великій залі Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського відбувся концерт пам’яті його колишнього випускника, відомого українського співака, Народного артиста України, соліста Харківського національного академічного театру опери та балету ім. М. Лисенка – Миколи Коваля

18 березня друзі і шанувальники голосу Миколи Коваля, Народного артиста України, соліста Харківської опери від 1975 року, професора кафедри сольного співу ХНУМ імені І. П. Котляревського, були присутні на концерті його пам’яті. Епіграфом цього вечора спогадів стала назва романтичної пісні Ігоря Шамо «Осіннє золото», де герой пісні згадує свою молодість і переноситься почуттями в юність. Так і на концерті учасники вокальної імпрези занурилися у часи життя Миколи Коваля, де барвами і звуками «видзвонював» його талант.

Серед виступаючих на сцені були рідні і друзі, колеги і партнери, учні і студенти його класу. До університету завітало багато гостей з ХНАТОБу; у відеозаписах представ Микола Коваль як соліст у виставах оперного театру: «Ріголетто» Дж. Верді (партія Ріголетто), «Борис Годунов» М. Мусоргського (партія Бориса), «Князь Ігор» О. Бородіна (партія князя Ігоря), «Пікова дама» П. І. Чайковського (партія Томського).

У ролі «провідника» по сторінках «книги пам’яті» виступив доктор мистецтвознавства, професор («Привид опери», як часто він себе називає) Олександр Чепалов і розповів про багаторічне професійне і приятельське спілкування з Миколою Петровичем в театрі або у гастрольних подорожах. Він яскраво представив кожного з учасників, а також сформував головне послання пам’ятного вечору: через спільні уявлення про співака його соратників і друзів  згадати про Миколу Коваля, який рік тому – 2 лютого 2018 року – пішов з життя, скласти музичний портрет і віддати йому пошану.

Наступником Миколи Коваля у вокальному класі в Консерваторії став Ігор Сахно і саме йому належало право відкрити вечір романсом С. Рахманінова «Судьба», за роялем була дружина Миколи Коваля – Тетяна Кондратьєва.

Наступником Миколи Коваля в оперному театрі Дмитром Маклюком було виконано романс «Соловей» П. І. Чайковського (партія фортепіано – Марія Тальвінська).

Партнерками по сцені за життя Миколи Коваля у різні часи були Олена Старікова (яка виконала у концерті арію Віолетти з опери Дж. Верді «Травіата», партія фортепіано – Наталія Кучма), Олена Скворцова (виконала романс Григорія і Христини Алчевських «Душа – се конвалія ніжна», партія фортепіано – Аліна Петренко).

Друзями Миколи Коваля, солістами ХНАТОБу Сергієм Крижненко і Миколою Олійником були виконані арія Кончака з опери «Князь Ігор» О. Бородіна (партія фортепіано – Ольга Григорьєва, яка свого часу також була концертмейстером Миколи Коваля) і українську народну пісню «Взяв би я бандуру» (партія баяна – Ігор Снєдков, він теж багато років виступав на сцені разом із Миколою Ковалем).

Учні Миколи Коваля Роман Ткаченко, Роман Гордєєв і Олексій Вєтров до дня пам’яті свого наставника підготували виступи із Серенадою Сміта з опери «Пертська красуня» Ж. Бізе (партія фортепіано – Надія Ткаченко), романсом «Заборонена мелодія» С. Гастальдону (партія фортепіано – Ольга Григорьєва), піснею «Моя стежина» П. Майбороди (партія баяну – Ігор Снєдков).

Прикрасою концерту стало виконання провідними солістами оперного театру Аллою Мішаковою арії Тоски з однойменної опери  Дж. Пуччіні і Олексія Сребницького арії Калафу з опери «Турандот» Дж. Пуччіні.

Перед аудиторією поряд з фотопортретом Миколи Коваля, розміщеним на сцені, представ живий емоційний портрет людини: строгого вимогливого наставника, трепетного «батька» своїх студентів, дружнього партнера, відповідального артиста, щирого друга і завзятого приятеля, людини-мрійника і, водночас, сильного духом.

Завершив сценічну дію правнук Миколи Коваля Тимур Кондратьєв. Він звернувся до дідуся віршем, написаним до 70-річного ювілею співака, що поставило тиху кульмінаційну крапку в елегійно-сповідальній імпрезі пам’яті соліста ХНАТОБу, знаменитого виконавця провідних партій в репертуарі театру і наставника теперішніх виконавців.

Марина Дербас

15 березня. Протягом тижня Заслужена артистка України Вікторія Жадько проводитиме майстер-класи з диригування

Цікавою університетською подією виявився перший із тижневої серії майстер-клас з техніки диригування, який провела Заслужена артистка України, доцент кафедри оркестрових духових, ударних інструментів та оперно-симфонічного диригування, лауреат міжнародних конкурсів Вікторія Жадько.

На сходах до Великої зали ХНУМ у п’ятницю можна було побачити незвичну картину: студенти, аспіранти і викладачі спостерігали за диригентськими рухами Вікторії, яка знаходилася на балконі біля зали. Будь-який бажаючий міг відразу ж приєднатися до учасників і долучитися до практикуму, адже форма майстер-класу була вільною і креативною.

Серія майстер-класів передбачає оволодіння базовими навичками диригента: метрика, група штрихів, постановка виконавського апарату (розкріпачення м’язового та рухового апарату), розвиток контролю його окремих складових, засоби показу вступів та зняття звуку тощо.

З розкладом майстер-класів В. Жадько можна ознайомитися у деканаті ХНУМ.

До участі запрошуються усі бажаючі, хто  цікавиться проблематикою, специфікою та технологією диригування, мануальними прийомами впливу диригента на виконавський процес.

14 березня. Сольний концерт лауреата міжнародних конкурсів Ганни Сагалової


 

14 березня у Великій залі ХНУМ імені І. П. Котляревського відбувся сольний концерт лауреата міжнародних конкурсів, старшого викладача університетської кафедри спеціального фортепіано, голови Ради молодих вчених ХНУМ і Ради молодих вчених при Міністерстві культури України – Ганни Сагалової

Програму першого відділення склали: соната № 18 Л. ван Бетховена, «Гумореска» Р. Шумана, другого – «Пісні без слів» (шостий зошит), Фантазія фа-дієз мінор, «Скерцо і капріччо», «Рондо-капріччіозо» Ф. Мендельсона.

Не дивлячись на масштабність програми, вона сприймалася немов би «на одному подиху» – Ганна Сагалова змогла захопити увагу слухача і втримувати її аж до завершення кожного із творів. Усі три композитори, музика яких лунала, поєднують у своїх опусах технічну складність та поетичну натхненність, виконавиці вдалося повною мірою відтворити ці риси. Її грі були притаманні особлива цілеспрямованість, увага до деталей та загальної лінії розвитку, а також яскраве виявлення образності.

Після концерту Ганна Сагалова надала свій коментар власному виступу.

Чим обумовлено такий вибір програми виключно з творів першої половини ХІХ сторіччя?

Ганна Сагалова: Цей вибір скоріше не хронологічний, він пов'язаний, власне, із творами та їх авторами. Для мене всі вони – втілення людяності, прагнення досконалості та любові до мистецтва. Робота над програмою висунула досить цікаве завдання: осягнути та втілити у звуці ту єдність, що характерна для цих творів (адже вони, певною мірою, схожі один на одний), уникнувши ризику одноманітності, що за такого обсягу програми була б згубною.

Безумовно, Вам це вдалося, концерт слухався як логічно вибудована послідовність творів, а не як їх довільна мішанина. Навіть наймолодші слухачі із задоволенням сприймали музику. Проте, скажіть, чим Вас так приваблює музика Мендельсона?

Ганна Сагалова: Перш за все, своєю виключною багатоманітністю. У Мендельсона можна знайти сторінки проникливої лірики, зосередженого міркування, драматичних зіткнень та багатогранної віртуозності. Це може бути і невпинний рух, який надає можливість виявити свою майстерність і, водночас, відчути радість руху, і фантастичні образи, що зачаровують уяву. Словом, легше сказати, чого у Мендельсона немає. А немає у нього «дурного смаку»: все, що він написав, сповнене витонченості та співмірності. Разом з тим, він не замикається в естетстві, тому для виконання його творів не обійтись без щирого емоційного відгуку на музику.

Які Ваші подальші творчі плани?

Ганна Сагалова: Я планую продовжити своє «занурення» в музику Мендельсона, виконавши всі 48 «Пісень без слів». Це завдання, що вимагає значної роботи як над технічним втіленням, так і над побудовою всього циклу. Бо їх не можна виконувати просто як послідовність творів, вони мають утворити певну цілісність. Окрім того, одне з моїх завдань на найближчий час – це організувати наступний Четвертий Міжнародний конкурс музичного мистецтва «Харківські асамблеї». Цього року він відбудеться в трьох номінаціях: гітара, фагот, кларнет. Вже цього жовтня в нашому Університеті очікується запекла боротьба між найталановитішими музикантами, виступи котрих будуть оцінювати відомі українські та світові музиканти. Тому я з нетерпінням чекаю на це. А ще – робота в Раді молодих вчених, і про власних студентів я також не можу забувати. Тому роботи надзвичайно багато, та я впевнена, що все буде зроблено вчасно.

Зичу Вам успіхів і ще раз дякую за цей надзвичайний концерт!

Ганна Сагалова: Дякую!

 

Олександр Лисичка
Фото – Людмила Казакова

10 березня. Концерт у м. Чернігові за участю професора Володимира Птушкіна, лауреатів міжнародних конкурсів Ігоря Седюка та Олега Копелюка

10 березня відбувся абонементний концерт Чернігівської філармонії з творів композитора і піаніста, завідувача кафедрою композиції та інструментування ХНУМ імені І. П. Котляревського, Народного артиста України, професора Володимира Птушкіна.

В концерті взяли участь автор, а також піаністи, викладачі ХНУМ, лауреати міжнародних конкурсів Ігор Седюк і Олег Копелюк, Симфонічний оркестр Чернігівського музичного коледжу (диригент – Заслужений артист України Олександр Шевчук).

7 березня. Святкування Масляної на театральному факультеті

7 березня 2019 року викладачі та студенти театрального факультету ХНУМ святкували Масляну - поласували млинцями та «провели» Зиму разом з Масляничним балаганом студентів кафедри майстерності актора та режисури театру анімації.

7 березня. Постановка рок-опери Jesus Christ Superstar

Кто ты? Что значит твоя жертва, Иисус? или Воскресение Христа в Университете искусств 

7 марта 2019 г. в театральной студии Харьковского университета искусств имени И.П. Котляревского состоялась премьерная постановка рок-оперы «IesusChristSuperstar» (либретто Т. Райса, композитор – Э. Вебер). Спектакль сыграли студенты 3 курса (художественный руководитель курса – Заслуженный деятель искусств Украины, заведующий кафедрой мастерства актёра доцент Л. Садовский). Главные роли исполнили: Н. Петросян (Исус), К. Гутровой (Иуда), К. Колобова (Мария-Магдалина). 

 

Немного истории илиПятое Евангелие от Тима Райса ... 

Рок-опера «Исус Христос Суперзвезда» была создана молодыми англичанами в 1969 г. Её называют неканонической версией евангельской истории. Точнее, это ‑ шестое Евангелие. Пятое ‑ история Иешуа в романе «Мастер и Маргарита» М. Булгакова, завершённом в 1940 г. и увидевшем свет в 1966 г. (в 1967 г. переведен на итальянский и английский языки).

Христос по Т. Райсу – человек, родившийся обычным способом. Движение под его руководством привело к культу личности, обожествлению его соратниками. Он возомнил себя Богом. Группе грозило преследование от власть имущих, и потому Иуда – как реалистично настроенный человек ‑ выдаёт своего лучшего друга, чтобы спасти остальных.

Райс создаёт модель молодёжного бунта, кончающегося поражением из-за личных амбиций и отсутсвия чёткой программы. Таким было движение хиппи, начало которого совпадает с началом войны США во Вьетнаме (1965 г.). Главные лозунги движения ‑ «Off The Pig» («Выключи свинью!», т.е. пулемёт М60 – атрибут и символ Вьетнамской войны) и «All You Need is Love!» («Всё, что тебе нужно – это любовь»). Движение хиппи являет собой борьбу с миром власть имущих, которые, произнося правильные слова, посылают молодых ребят во Вьетнам – убивать и умирать. И вот этим власть имущим ‑ хиппи противостояли во всём: «Вы носите элегантные костюмы, мы ‑ рабочие джинсы; вы аккуратно стрижётесь, у нас – длинные волосы; вы живёте семьями, мы ‑ коммунами; у вас Христос-Спаситель, который не спас вас от этой ужасной войны (и от предыдущих –тоже), у нас ‑Христос-Суперзвезда, и мы видим, что Христос был идеалистом, а Иуда ‑ реалистом». В США рок-опера вызвала больший резонанс, чем в Великобритании.

1971 г. – премьера в Бродвейском театре, а затем множество постановок по стране и миру. Даже в СССР опера была поставлена в том же 1971 г. – в Вильнюсе. Только один спектакль, после которого начались преследования его участников за пропаганду религиозных воззрений.

В 1973 г. американский режиссёр Норман Джуисон снял фильм в Израиле Главный герой фильма – Иуда, который спасает своих друзей через предательство Исуса. Возможная военная агрессия на мятежников подчёркивается вдруг появившимися в пустыне танками и самолётами.

Таким образом, основной сюжет рок-оперы «Иисус Христос Суперзвезда» построен на мотиве разочарования Иуды Искариота в своём Учителе (как в повести Л. Андреева «Иуда Искариот» 1907 г.). Опера начинается и заканчивается ариями Иуды, основной смысл которых «у них на уме слишком много небесного».

В 2000 г. появилась австралийская экранизация оперы (режиссёр Гейл Эдвардс) в стиле телеспектакля. Действие переносится в условную современность. Если в американской версии главным героем был Иуда, то в австралийской – Исус. Сюжет Христа имеет две линии.

Первая: от Иисуса все чего-то хотят. Каждый видит в нём что-то своё, а он выламывается из установленных стереотипов. Ученики, жители Иерусалима и священники видят в Христе бунтовщика против Рима. Магдалина, Иуда и Понтий хотят от Иисуса любви – каждый по-своему: от романтических до доминантно-самбисивных отношений. Торговцы в храме обращаются  к Христу как к очередному клиенту,  Ирод ‑как к фокуснику, инвалиды – как к целителю.  Иисус пытается указать на своё истинное предназначение, но люди остаются глухими к его словам. К примеру, Христос призывает к любви, а его ученики радостно расхватывают автоматы и ничем не отличаются от своих вооружённых угнетателей… Или: Понтий, рыдая, хочет спасти Иисуса, а тот отвергает помощь. Лишь единственную роль согласен играть Христос – роль жертвы, которую ему навязывает Бог.

Вторая линия сюжета о Христе ‑ это история о создании и падении медийной суперзвезды. Эта линия трактует жизни Иисуса как самопиар, который приводит к звёздности, звёздой болезни (обвинения Иуды), падению и превращению в бывшую знаменитость, над которой теперь все глумятся.

В точке Распятия обе линии сходятся, благодаря чему обнажается главный конфликт произведения: столкновение между мифом и реальностью, противоборством между Исусом выдуманным и настоящим. Настоящий происносит: «Свершилось!» А выдуманный Исус продолжвет жить в сознании новых и новых поколений. Но «пятое Евангелие» заставило людей задуматься о христианском мифе и мифе Христа и увидеть различие между первым и вторым.

В 2012 г. появилась английская экранизация оперы – постановка драмы на рок-сцене. Своеобразное драматическое рок-эссе начала ХХІ века, обозначенного такими маркерами времени, «вырванными» из теленовостей: тяжёлое положение экономики доводит до отчаяния, более 20 тыс. ириняли участие в марше против…, сотни тысяч антикапиталимстов, человечесакое  общество продолжает расточать ресурсы, ситуация на нефтяных рынках, сотни тысяч антивоенных активистов, были вынуждены применить слезоточивый газ против разъярённой толпы.

Данная постановка являет собой новый способ рассказать старую историю, в центре которой человеческая драма: Иуда и Иисус – лидеры движения за любовь, равенство, помощь бедным; им нужно верить, что они любят друг друга, хотя их отношения полностью разрушены. Этот личностный конфликт погружён в более широкий конфликт между людьми власти и людьми толпы.

Макроконфликт имеет архитектурно-световое решение на арен-сцене. Люди власти строят лестницы, а люди толпы – находятся внизу. Люди власти ‑ освещены, люди толпы – в темноте. Но! Иисус на кресте забирает свет у истеблишмента, берёт его себе и отдаёт миру. Именно так трактована христианская метафора в этом спектакле.

 

 «Сумасшествие» Леонида Садовского...

«Это надо быть или пьяным, или сумасашедшим,чтобы предложить первокурсникам-драм. актёрам такое произведение как «Исус Христос суперзвезда». Я не пью, а вот –сумасшествие... Это да!» ‑ неожиданно весело рассмеялся , а потом добавил уже серьёзно: «Я каждому курсу предлагаю то, к чему они больше расположены. Я ставил со студентами Достоевского, Чехова, а на этот раз пришли такие поющие ребята, что я решил рискнуть. Мне важно, чтобы наши выпускники вынесли из университета духовный заряд – на всю жизнь. В каждом человеке есть что-то от Христа и что-то от Иуды.. Важно, чтобы они задумались об этом сквозь призму собственной рефлексии. Ребята жили этим спектаклем. А педагоги их учили хореографии (Заслуженный артист Украины Л. Марков) и вокалу (хормейстер – кандидат искусствоведения Н. Михайлова, Заслуженные артистки Украины С. Орлова и Т. Томчук, кандидат искусствоведения С. Сгибнєва), актёрскому мастерству ‑ старший преподаватель М. Бораковская-Ванеева, преподаватели С. Гукосян-Коробейникова, О. Спащенко-Кривошеева. Нельзя не вспомнить режиссёра-постановщика М. Говор, и заведующего костюмерным цехом – Н. Бовт. А наши пианисты! Лауреаты международных конкурсов – И. Седюк, О. Копелюк – за двумя роялями во время спектакля! Ну и студенты! Без них – ничего бы не состоялось».

Состоялось! Состоялась убедительнейшая постановка рок-оперы студентами ‑ драматическими актёрами. По всей вероятности, этого не делал ещё никто!

Возвращение Христа 

Постановка Леонида Cадовского отражает фундаментальное противоречие между целью Миссии Христа и стереотипами современной светской цивилизации, заражённой массовой культурой. Иисус пришёл в Иерусалим, чтобы умереть, но для современного человека смерть не может быть победой, смерть – это поражение. Победа Христа кардинально отличается от светского понятия успех, которое важно для Иуды. Иуда предаёт Христа во имя спасения «дела», как он его понимал. В этом проявляется слепота Иуды, как и всего современного общества, не всегда способного за потоком повседневности увидеть Вечность. В лице Иуды из рок-оперы современная цивилизация задаёт вопрос Иисусу: «Кто ты? Что значит твоя жертва?»

И именно поэтому Христос, а не Иуда становится единственным главным героем постановки Л. Садовского. Именно поэтому первая заглавная ария Иуды опущена в ней. Спектакль начинается и заканчивается арией Христа. В первой ‑ Христос рассказывает о любовном отношени к миру. Последняя – это обращение воскресшего (чего не было изначально в либретто Тима Райса) Христа, к Богу.

Линию Христа – человека, жертвующего собой ради людей (сомневающегося, мятущегося, вопрошающего, досадующего, радующегося, гневающегося, плачущего, смеющегося, надеющегося, страдающего, наслаждающегося) – убедительно сыграл Н. Петросян. Прекрасный голос, пластика, экспрессия, красивая фактура – всё убеждает и притягивает. За этим несомненно ярким актёром хочется следить глазами даже, когда он в массовке играет. А тут – Христа! Ва, что Петросян сумел найти то точное выражение лица, которое и должно быть присуще Христу. Во всяком случае, Петросян в этом убеждает. Любовно-мягко-печальное отношение к миру со вспышками гнева (с Иудой), тёплой радости (с Марией Магдалиной), любви, отчаяния, бунта и покорности (с Богом-отцом), сострадания (с калеками), гордого презрения (с Понтием Пилатом), растерянности (в храме, где торгуют, и с Иродом).

Христос в трактовке Л. Садовского отличается от предшествующих постановок. Во-первых, Христос не гонит от себя страждущих, когда их становится слишком много, а объединяется с ними в танце с костылями. Поднимая их вверх, нищие как бы выстраивают причудливое архитектурное сооружение, которое служит Христу своеобразным домом , а Иуде – виселицей. Во-вторых, Христос воскресает (этого нет ни в одной постановке). Воскресает, возможно, не как Бог, но как светлый человек, который сумел попрать смертью смерть и возродиться. И умирал Христос, как человек. Тяжело дышал – и было видно как вздымаются его рёбра, взывал к Отцу и звал маму, просил пить… Всё это было очень по-человечески. И Воскресение выглядело как  обновление через страдание и мужество. Ведь Христос до распятия был растерянным, не всегда сдержанным, ошибающимся… А после, возможно, не смерти, а инициации (ведь можно и так рассматривать Распятие) Христос взрослеет и перестаёт быть неисправимым романтиком. «Я стану таким, как ты хочешь», ‑ не смотря на жесточайшее испытание, Иисус не предал Бога. 

А Иуда – предал. В трактовке Л. Садовского Иуда ‑ друг-завистник. Эту черту характера отчётливо передаёт К. Гуртовой. Взгляд, интонация ‑ и зритель понимает, что критика Иуды деструктивна. С каким-то особым наслаждением Иуда перечисляет  недостатки любимого всеми Иисуса! И только когда Исус находится в слабой позиции, когда ему можно лишь сострадать, тогда к Иуде возвращается прежняя любовь, но поздно! Любовь и зависть,– основные доминанты образа Иуды в трактовке К. Гуртового.

Понтий Пилат изображён двояко. С одной стороны, это часть репрессивного механизма. С другой, ‑ развратный малый, которому пришлось судить самого Христа. На нём шарф – с американскими звёздами (современные аллюзии, на мой взгляд, несколько неуместные). И именно этот шарф падает на исхлёстанную 39-ю ударами кнутом спину, как бы отирая кровь Христову. В этой сцене Пилат со-страдает Христу, но гордый ответ Христа Пилату вызывает у последнего ярость. Все эти изменения настроений ярко передал О. Плехун.

Ирод в предшествующих постановках представлен легкомысленным и циничным менеджером массовой культуры; для него и Христос – всего лишь фокусник, которого можно было бы выгодно использовать в шоубизнесе. Л. Садовский доводит этот образ до его логического предела. Если массовая культура – это мракобесие, смерть духовного и интеллектуального начала в сознании человека, Ирод и должен выглядеть не импозантным мужчиной в красном бархатном пиджаке, а дьяволом, пусть и со смазливо-кокетливым личиком. Но за личиком личину не скрыть. И потому костюм Ирода изображает смерть, духовную смерть человка. Вокруг Ирода беснуется отвратительное шоу, могущее поглотить и Христа, и Иуду впридачу.  Именно это обстоятельство подчёркивается сценой торговли в храме. Именно в этом «храме» бездуховности Исус и Иуда немпротиивопоставлены друг другу. Они вместе, они растеряны от этого ужаса вакханалии человеческого низа: азартные игры, эротика, наркотики, еда. И здесь впервые оба молчат и защищаются от наступающего на них мрака бесовской культуры. Ирод может победить, убить Духовное в человеке, отключить человеческую память и сделать всех манкуртами.

Образ народа подтверждает эту мысль. Он то кричит Христу «Осанна!», то требует от Пилата «Распни, пни, пни его!». Насколько контрастно меняются у одних и тех же актёров выражения лиц, и как быстро они умеют перевоплощаться!

После спектакля не хотелось расходиться. «Какие талантливые!», ­ слышалось то тут, то там… Я перед спектаклем посмотрела американскую постановку, но  наша харьковская меня затронула  намного больше. Я поделилась этим впечатлением с сидящей рядом зрительницей (преподавательницей Музыкального училища), и она мне ответила: «Вы правы! В этом спектакле больше динамики, души и мысли; в нём нет зрелищности, в нём больше того внутреннего духовного напряжения, за которым мы и идём в театр».

P.S. После спектакля я увидела переодевшихся актёров. Симпатичные молодые люди. Уже и не узнаешь , кто кого играл, но среди них я отчётливо увидела Иисуса. Т.е. Н. Петросяна. Молодой актёр только что прожил на сцене страстную неделю. Это очень большое СОБЫТИЕ в жизни актёра. Мне, конечно, хотелось взять у него интервью. Но я впервые в жизни нарушила журналистское правило брать интервью везде и всегда , где только возможно и невозможно… Мне не  хотелось нарушать то внутреннее состояние , в которм пребывал актёр. Но это не значит, что интервью не будет. Спектакли ещё состоятся 16 и 28 марта. А после них можно и интервью взять! 

Татьяна Казакова

6 березня. Волонтерський концерт викладачів і студентів ХНУМ у Харківській Студентській поліклініці № 20

6 березня в рамках шефської співпраці відбувся святковий волонтерський концерт викладачів і студентів ХНУМ імені І. П. Котляревського у Харківській міській студентській лікарні (студентська поліклініка № 20), який було присвячено весняному святу 8-го березня. Захід підготовлено деканом оркестрового факультету, Заслуженим діячем мистецтв України, професором М. В. Бевз.

Адміністрація та персонал лікарні висловили щиру подяку за співпрацю.

 

3-6 березня. Виступ на Гданському фестивалі Ігоря Седюка та Олега Копелюка

З 3 по 6 березня у місті Гданськ у концертній залі Музичної Академії імені С. Монюшка пройшов ІІІ Міжнародний фестиваль фортепіанних дуетів. За 9 років свого існування (фестиваль проводиться раз на три роки) він став найпрестижнішим заходом для виконавців фортепіанних дуетів.

Відкрив фестиваль  відомий фортепіанний дует Агліки Генової та Любена Дімітрова.

До участі у фестивалі були запрошені музиканти з Польщі, Німеччині, Японії, Росії, Аргентини та України.

Україну на міжнародному заході гідно представив харківський фортепіанний дует Ігоря Седюка та Олега Копелюка (клас Народної артистки України, професора Тетяни Вєркіної). Програму їх виступу склали твори А. Дворжака, Й. Брамса, М. Равеля, С. Танєєва, Г. Андерсона.

ВІТАЄМО!

1 березня. Концерт фортепіанного дуету Ігоря Седюка та Олега Копелюка

1-го березня в перший день весни на сцені Великої зали університету мистецтв із успіхом пройшов концерт фортепіанного дуету Ігоря Седюка та Олега Копелюка. Як і завжди, зала була переповнена.

Молоді музиканти запропонували масштабну програму з наступних творів: Соната, f-moll Й. Брамса, Інтродукція та Аллегро М. Равеля, Прелюдія та фуга, gis-moll С. Танєєва, Концертіно Д. Шостаковича, Слов’янський танець, e-moll А. Дворжака, Перший зошит Угорських танців Й. Брамса та феєрична Кармен-фантазія Г. Андерсона.

На біс дует зіграв «Варіації на тему Паганіні» В. Лютославського.

Концерт став своєрідною апробацією в рідному місті виступу музикантів на ІІІ-му Міжнародному фестивалі фортепіанних дуетів у м. Гданськ, Польща.

Ігор Седюк та Олег Копелюк щиро завдячують своєму професору та наставнику Тетяні Борисівні Вєркіній!

1 березня 2019 р. у Великій залі ХНУМ відбувся концерт відомого в Україні і за її межами фортепіанного дуету Iгор Седюк – Олег Копелюк. Були виконані твори Й. Брамса, А. Дворжака, М. Равеля, С. Танєєва, Д. Шостаковича та В. Лютославського.

 Ансамбль двох фортепіано є по-справжньому актуальним і авангардним форматом для пошуку нових засобів виразовості й змісту: новий фортепіанний звук, нова мова, нові тембральні можливості «розширеного» (чи подвоєного) фортепіано. Зародившись ще у барочних формах музикування як змагання двох імпровізуючих інструментів, в епоху класицизму він перетворився на концертний жанр двох клавірів з характерними для нього діалогом партій, «обміном» між ними тематичним матеріалом. З середини ХІХ століття ансамбль двох фортепіано втілювався у жанри сонати, сюїти, варіацій, концерту з оркестром. Два фортепіано ніби перетворювались на єдиний інструмент з розширеними динамічними і тембральними можливостями. Наприкінці ХІХ століття ансамбль двох фортепіано розширював свій репертуар, в основному, за рахунок транскрипцій. У ХХ столітті він став авангардним жанром для пошуку нових виражальних засобів, нового і новітнього «фортепіанного простору». Вихід на концертну естраду постійно діючих фортепіанних дуетів відповідає існуючій сучасній композиторській та виконавській традиції, яка продовжилася і у ХХІ столітті.

Одним з яскравих фортепіанних дуетів, відомих в Україні і за її межами є фортепіанний дует Ігор Седюк – Олег Копелюк (який сформувався, ще коли хлопці були студентами Народної артистки України, професора Тетяни Вєркіної).

У березні цей дует було запрошено на Міжнародний фестиваль фортепіанних дуетів у Гданськ. Перед турне у Польщу відбувся концерт у Великій залі ХНУМ.

Концерт розпочався одним з репрезентативних ансамблевих творів – фа-мінорною сонатою Й. Брамса, № 3, в якій піаністам вдалося яскраво підкреслити її симфонічний розмах і надшироке дихання брамсівської фрази.

Це було натхненне, сильне, чоловіче виконання, без надмірної емоційності, хоча творчість Й. Брамса можна вважати романтичною рефлексією, самоаналізом. Фортепіанний дует завжди приємно дивує єднанням щирого вираження почуттів і чіткої архітектурної вибудованістю матеріалу. Особливо вдалися крайні частини сонати. Перша – виваженим у кожному звуці розвитком музичної тканини від короткого енергійного мотиву до повільних хвилєподібних фігурацій. Остання – з енергічним рухом до світла без поверхової ефектності віртуозних пасажів, до якої вдаються деякі виконавці, а з осмисленням кожного звука. Можливо, чекалося більшої трагедійності у четвертій частині, але інтерпретація музикантів цієї частини така, що далі обов’зково наступить пробудження і воля до дії.

В цілому, це виконання сонати корелює з відомим висловом Й. Брамса «Да збережеться у нас свіже, відкрите і, якщо можливо, радісне відношення до життя». Саме такий настрій і був переданий під час виконання «Інтродукції та аллегро» М. Равеля. Арфово-співуче звучання двох роялів по-своєму передали колорит цього твору (написаного для арфи, струнного квартету, флейти і кларнета). Скільки відтінків можна зробити в межах «ріаnо», особливо на 2-х роялях, коли воно стає більш глибоким, але не менш прозорим, що відповідає імпресіоністичному піанізму.

Така манера виконання зв’язує кінець першого відділення концерту з другим, яке розпочинається «Прелюдією і фугою до-дієз мінор» С. Танєєва. Викладачка Гамбурзької Вищої Школи Музики і Театру Лілія Зільберштейн підкреслює, як складно вибудувати виконавцю архітектоніку цієї подвійної триголосної фуги і вчасно прийти до загальної кульмінації. Переклад для двох роялів у технічному плані дещо спрощує це завдання, але підвищує складність єдності виконання. Інтерпретація цієї фуги харківським дуетом вразила слухачів своєю прозорою ясністю, зрозумілістю і чистотою форми (така простота відкривається тільки мудрим!). Вже через кілька днів після концерту я почула розмову викладачів Харківського музичного училища: усе було гарним, але фуга Танєєва – це просто неперевешено!»

Про «Концертіно» Д. Шостаковича влучно сказав професор В. Алтухов: «За 20 хвилин – уся історія СССР». Деякі піаністи підкреслюють інтонації стону у темі з народної пісні, а І. Седюк, О. Копелюк – механістичність маршеподібної радянської музики, використовуючи молоточкову ударну природу фортепіанного звука. Така інтерпретація ще більш жахлива. Народна душа ніби вихолощена: пісенна мелодія звучить, ніби згадується, але не проспівується... В такому виконанні немає катарсису. Можливо, правильно зараз саме так трактувати цей твір, бо багато літніх людей ностальгіє за своєю радянською молодістю, ідеалізує її і передає це відчуття новому поколінню. Але ж треба не забувати, радянська країна – тоталітарна країна, яка вихолощує з людини людське... Так музика торкнулась історії та політики...

Після напруження потрібен відпочинок (для публіки звичайно ж) – і тому прозвучала популярна класика: «Слов’янські танці» А. Дворжака і «Угорські» ‑ Й Брамса, а також – «Кармен-сюїта» Л. Андеросона. Популярні взірці елітарної культури зближують професійних слухачів і любителів музики в єдине ціле, що важливо для комунікативної складової концерту.

Публіка не відпускала своїх улюбленців – і отримала в подарунок блискуче виконання «Варіації на тему Паганіні» Вітольда Лютославського – головного польського класика після Ф. Шопена.

Цей концерт дійсно подарував слухачам відчуття свіжого, ввідкритого і радісного відношення до життя!

Успішного вам виступу у Гданську!

Тетяна Казакова

26 лютого – 3 березня. Участь доцента Марії Бондаренко у мистецьких заходах Рівного і Тернопіля

Кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри спеціального фортепіано Марія Василівна Бондаренко протягом тижня відвідала Рівненське музичне училище РДГУ і Тернопільський музичний коледж ім. Соломії Крушельницької. За запрошенням адміністрації закладів піаністка дала сольні концерти, майстер-класи для студентів ПЦК «Спеціальне фортепіано» і взяла участь у роботі журі ІІ-го Відкритого конкурсу піаністів «На батьківщині Василя Барвінського».

Приємно відзначити надзвичайно теплі відгуки на концертні виступи М. В. Бондаренко. Бажаємо подальших творчих успіхів!


Лист подяки