Архів подій. Березень 2018

29-30 березня. Сольні концерти Сергія Казанцева та Петра Янчука (клас професора Тетяни Вєркіної)

Концерт студентов Татьяны Веркиной или
Выстроить целостность…

Март завершился замечательным диптихом – сольными концертами студентов-пианистов 3-его курса Сергея Казанцева и Петра Янчука (класс народной артистки Украины, профессора Татьяны Веркиной) в Большом зале Харьковского национального университета искусств имени И. П. Котляревского.
Для обоих – это первые сольные концерты в стенах Alma mater, первая ступень профессиональной зрелости, окончательное пересечение Рубикона, обряд инициации по-консерваторски.

БАХ
Оба концерта начались с музыки И. С. Баха. Величаво-умиротворённая музыка «Хоральной прелюдии ми-бемоль мажор» в исполнении Сергея Казанцева приобрела тёплый, просветлённый характер. Это достаточно сложная музыка для молодых исполнителей. Сложная - кажущейся простотой повторов тематического материала. Для того, чтобы увидеть в этой музыке глубину и богатство интонационных смыслов, вероятно, нужен большой не только эстетический, но и жизненный опыт, и, или, возможно, Учителя, который может этому «научить», (хотя опыту нельзя научить, ни, тем более, - передать – его можно только обрести). Вот к этому взрослому, глубокому мышлению и умеет приобщать своих учеников Татьяна Борисовна. (Как? Отчасти мы можем увидеть это на мастер-классах. Но «химия» индивидуального урока остаётся за закрытой дверью, и пусть она там и останется. – Присутствие постороннего человека может нарушить таинство рождения музыканта).
Молодой пианист показал овладение «пространственной широтой» этой прелюдии - настолько отчётливо были проведены две мелодические линии (нижнего и верхнего голоса) при сохранении мелодической самостоятельности средних. Постепенное и очень чётко выстроенное расширение диапазона вызвало почти физическое ощущение медленного вдоха, когда лёгкие постепенно наполняются кислородом, происходит просветление в сознании – и твоя душа льнёт к Богу или какому-либо другому Абсолюту – от Земного к Горнему...

«Прелюдия си минор» Баха-Зилоти сложна для молодого музыканта своей популярностью и частотой исполняемости знаменитыми пианистами. Как играть это произведение, если оно звучит то по-гиллельсовски (как равноправный диалог двух столь разных голосов – «жалующегося» верхнего и «успокаивающего» нижнего); то с явным подавлением верхнего голоса басом (извечное противопоставление жалующегося на судьбу человека и неумолимо-бесстрастного Рока) – у Полины Осетинской; то с явным преобладанием верхнего голоса, получающем яркое эмоциональное развитие, а нижний, почти не заметный, но опорный (без баса не было бы построения) – Григорий Соколов… Это произведение настолько убедительно интерпретировано другими, что трудно предложить что-то новое.

Но Пётр Янчук сумел понять эту музыку по-новому. Его первое исполнение этого произведения (2 февраля) поразило публику очень медленным темпом, благодаря которому мы смогли отчётливо услышать обертоновые построения произведения. На его сольном концерте я с предвкушением уже ранее полученного удовольствия ожидала повторения этого чуда. Но в одну реку дважды не входят, а молодые люди быстро развиваются, и на этом концерте Пётр представил совершенно другую интерпретацию. Во-первых, был подвинут темп при сохранении обертонового звучания, а, во-вторых, молодой пианист предложил своё настроение – некой отрешённости и покоя, полного гармоничного слияния двух голосов в единое целое, несущее наши души к тому самому Абсолюту, который несколько отстраняет, отдаляет, останавливает на время наши будни, наши дела земные. И устремляет нас в Вечность… Когда Пётр играл «Прелюдию» Баха я точно знала, что этот молодой человек открывает для меня нечто такое, к чему он уже прикоснулся, а я ещё, возможно, – и нет… И вот именно на концерте осуществлялся акт учительства, когда мой ученик учит меня (а я в школе преподавала ему зарубежную литературу; тогда я и подумать не могла, что за три года с этим юношей произойдёт такой взлёт).

СОНАТА
Cергей Казанцев приехал в Харьков из Мариуполя. Три года назад, будучи студентом 2-го курса музыкального училища, он настолько убедил комиссию конкурса «Харьковские ассамблеи» в своей профессиональности, что ему рекомендовали поступать в Университет искусств, не заканчивая училища... В Мариуполе тогда было очень неспокойно. В июне 2014 года добровольческие батальоны «Азов» и «Днепр-1» при серьезной поддержке 72-й механизированной бригады выгнали из Мариуполя пророссийских боевиков и установили в городе украинскую власть. До российской границы около 50 километров, и когда через два месяца, на День Независимости, российские войска начали массированное наступление, многие решили, что город потерян. Однако его удалось отстоять. С тех пор Мариуполь пережил несколько серьезных обстрелов. Трагедия случилась 24 января 2015 г. Несколько залпов российских «Градов» накрыли жилые кварталы украинского Мариуполя. 144 ракеты. 30 человек тогда погибло, около 130 –ранения разной тяжести… В мае 2015 г, когда на конкурс приехал Сергей, в Мариуполе было тоже неспокойно… Шестнадцатилетний Сергей, не по возрасту взрослый и серьёзный, говорил об ответственности перед Родиной и о своём «оружии» - рояле, о Шопене, который был вынужден расстаться с Родиной и служил ей музыкой из прекрасного далёка… Несмотря на обстрелы в городе, тревожную атмосферу, Сергей много занимался, ибо музыка несла спокойствие и радость…

Сергей Казанцев

Радость – это то, что Сергей ищет в музыке, - подумалось мне, когда я слушала в его исполнении «Фортепианную сонату № 3» Л. ван Бетховена. В исполнении Сергея Казанцева бетховенская соната прозвучала по-гайдновски нарочито празднично. Сергей отчётливо подчеркнул, «сделал» выпуклыми интонации фанфар, марша, призыва и природы (с пением птиц). На этом фоне побочная тема первой части прозвучала нежно и просветлённо, интонации просьбы были очень смягчены (словно частицей «бы»). А финал прозвучал гедонически празднично, призывно. Молодое сердце искренне радовалось любви, природе, жизни – и эта радость передавалась публике, которая приветствовала исполнителя восторженными криками «Браво!». «Как замечательно ты сыграл сонату Бетховена!», - сказала я после концерта Сергею. «Сонату? Я её ещё не открыл до конца, не всё понял, не выстроил общую целостность между частями, не построил арки, я их ищу», - признался пианист. А я в этот момент подумала: «Какой мудрый педагог у Сергея: не объяснила до конца целостность произведения, а лишь показала пути, по которым нужно искать самому»…

Пётр Янчук, напротив, отчётливо продемонстрировал целостность Сонаты № 1 (ор. 11) Р. Шумана, подчеркнув явные тематические и образные связи, которые пронизывают всё произведение от интродукции до коды. Огромный спектр переживаний мятущейся, влюблённой юной души, воплощённый в двух контрастных темах, по-разному трактуются пианистами. Пётр Янчук выстроил архитектуру сонаты не столько на противопоставлении тем, сколько на их сближении - ведь это ипостаси одной души. «У молодого пианиста очень глубокое трагическое мировосприятие», – подумалось мне. Даже светлая лирическая Ария прозвучала с тончайшим налётом драматизма – как-будто отзвуки Первой части остались подсветкой для неё. И Финал… Победный финал прозвучал с неожиданно трагедийным оттенком, будто человек, хотя и добился победы, но в этой борьбе истратил, израсходовал самого себя… Подобно лермонтовскому герою, который «наконец находит счастье, чувство счастья потеряв». Такая трактовка возникла, возможно, от аттракции биографии композитора на произведение; возможно, и, в большей степени, - от самого исполнения; а возможно, - от сценического образа пианиста: он представил на суд аудитории то, над чем долго думал и работал, и выложился до конца… Как результат - на глаза наворачивались слёзы катарсического очищения души…

Пётр Янчук

ПЬЕСЫ
С. Казанцев представил светлого Р. Шумана, исполнив его «Танцы». Слушая сюиту в исполнении Сергея я мысленно переименовала её в «50 оттенков внутреннего», настолько выпукло и разнообразно были представлены образы разных психических состояний. Особенно удались Сергею пьесы, демонстрирующие юмор: это и «петушиный» юмор (№ 3) и «хороший» юмор (№ 16), а также образ темпераментного Флорестана с мощными волнами предкульминации и кульминации (№ 10). Стремился Сергей подчеркнуть и разнообразие лирического чувства: взволнованность, сосредоточенное эпическое размышление, внутренняя рефлексия, элегически-песенная лирика… Сергей передаёт сложное настроение «болезненной улыбки»,подчеркивает романтическую гармонию, ее обертоны (№ 9).

Но главное не в деталях. Сергей сумел за противопоствлением Эвзебия и Флорестана, восходящим к литературной оппозиции Гамлет – Дон-Кихот, найти и подчеркнуть целостность, выражающую различные психологические состояния сложного внутреннего мира лирического героя, рассказ о котором завершается пьесой, где импульсивность вытесняется настроением блаженного покоя.

Это ощущение осталось послевкусием от «Танцев давидсбюндлеров», на которое надстроилась «Кампанелла» Ф. Листа.
Практически все крупные пианисты ХІХ-ХХ вв. в свой репертуар включали произведения Листа, и, конечно, их в обязательном порядке изучают студенты консерватории.
Пианисты играют Листа по-разному. Одни показывают виртуозное начало, другим более важна музыкальная интонация, смысл музыки.
Сергей Казанцев сыграл «Кампанеллу» Листа – радостно и празднично. Изящество и красочность звучания - достойное завершение первого сольного концерта в Большом зале университета искусств!

В программе Петра Янчука творчество Ф. Листа было представлено более объёмно: «Этюд № 11 Вечерние гармонии», «Сонет Петрарки 104», «Фантазия-соната по прочтению Данте...»
Этюд у пианиста как бы «вылился» из первого, очень осмысленного и «задержанного» звука. После концерта я прослушала это произведение у разных исполнителей, но похожего начала не нашла ни у кого… Такая интерпретация вызвала философическую ассоциацию о рождении большого из малого: широкой реки из родничка, высокого дерева из малого семени, сильного чувства из случайной встречи, долгого пути из первого шага, произведения искусства – из одного микрообраза…

Когда я слушаю «Сонет Петрарки 104» Листа, я перебираю в памяти строки поэта и та или иная вспоминается чаще, чем другие. Это зависит от интерпретации произведения. Исполнение П. Янчука навеяло строфу: «Я мук своих - хочу» (Курсив мой – Т.К.). Всё естество артиста реализовывалось и воплощалось именно в этих интонациях; это было не столько исполнение, сколько самовыражение себя в музыке при соблюдении строгих рамок авторского замысла…

В сонате-фантазии Листа «По прочтении Данте» Пётр, наоборот, подчеркнул светлый образ любви. Во второй экспозиции (которая программно соответствует повествованию о Франческе) пианист очень тонко выигрывает тему ноктюрна и речитатива, подчёркнуто оправдывая «грешницу». И реприза прозвучала очень просветлённо благодаря отчётливо проведенным хоральным интонациям.

Это произведение с очень сложной структурой, в которой сонатность, цикличность, рефренность, вариационность, сквозная драматургия и закрытая арочная концентричность сплелись в образ-мифологему, выражающий духовное странствие человека в сакральный универсум и возвращение из него возвышенным и очищенным.

Пётр Янчук осилил такую структуру – впервые. Поэтому не обошлось и без некоторых потерь в плане выстраивания целостности макрообраза произведения. Но интерпретационная концепция прочитывалась достаточно отчётливо: оправдание любви как эдема человеческой души.

Я слушала молодого пианиста и чувствовала, как бросаю вызов моралисту Данте, и всецело оправдываю любовную связь Франчески с деверем, и смеюсь над собственником-мужем, который убил двух близких людей (брата и жену), но не смог убить любовь. Влюблённые только крепче обнялись, истекая кровью, и их души полетели к Богу, который почему-то выглядел очень по-человечески, как в фильме Э. Рязанова «Андерсен. Жизнь без любви», и который их по отечески принял в Эдеме.

Эта ассоциация совсем не академическая, но я так благодарна своему ученику, которому я, быть может, что-то и недорасказала про Данте, но зато он мне рассказал про Листа сполна.
В русло академизма нас вернёт доцент кафедры теории музыки Мария Борисенко:
«В исполнении пианистов ощущаем школу их Учителя. Особенно в подчёркивании тембрального звучания инструмента. Рояль – то певец, то оркестр. А пианист – то солист, то дирижёр. И Сергей, и Пётр слышат стереоклавиатуру – её обертоны, скрытую полифонию, фактурные планы; особое внимание уделяют выразительной фразировке, диалогу мелодических голосов, жанровому воплощению – благодаря целостной “архитектуре” интонационного сюжета. Музыкантам удаётся услышать каждый звук, продумать его артикулляцию, акцентуацию, время и пространство в контексте целого – как соотношение ближнего и дальнего планов, крупного и мелкого штриха, весомого и эфирного туше. Музыканты словно беседуют с аудиторией – и при этом, на первый план выходит само произведение композитора, а также его авторский образ».
Пожелаем молодым исполнителям новых творческих достижений. Средина третьего курса – это «экватор». А что дальше?

Татьяна Казакова

24 березня. Виступ у Великій та Малій залах ХНУМ Дмитра Чоні (м. Грац, Австрія)

Музыка и деньги или
Размышления у входа в консерваторию

24 марта в ХНУМ им. И. П. Котляревского состоялась встреча с лауреатом многочисленных международных конкурсов, пианистом Дмитрием Чони и его менеджером –Павлом Пиминовым (представителем украинского фонда «Vere music fund»).

Дмитрий Чони во время выступления и на творческой встрече

Дмитрий Чони (1993 г. рождения) уже снискал себе репутацию концертного пианиста международного уровня. Он является лауреатом престижных международных конкурсов: пианистов в пианистов в Сан-Марино (2016), имени Ф. Бузони (Италия, 2017), памяти В. Горовица (Украина, 2017), Лос-Анджелесе (США, 2018). В 2017 г. Дмитрий получил главную награду Академии пианистов в г. Эппан (Италия).

В Харьков Дмитрий привёз интересную, разнообразную программу: «Женевские колокола» и «Сонет Петрарки № 104» Ф. Листа, «Образы» К. Дебюсси, Фантазию си минор А. Скрябина, а также – Первую сонату А. Хинастеры и «Этюд № 5» Д. Лигетти... Утончённый пианист-лирик, романтического плана, могущий быть страстным и драматичным, но всё же, самая главная доминанта его исполнительства – тонкий лиризм, глубина понимания и деликатная убедительность (Дмитрий не настаивает на собственной интерпретации, как бы допуская иные варианты «прочтения», но его «вариант» не только убедителен, но и притягателен).

Ф. Лист прозвучал несколько мягче, светлее, тоньше, изящнее, чем ожидали многие из слушателей в зале. Но такое исполнение – сначала немного удивило, потом расположило и, в конце концов, окончательно убедило. «Женевские колокола» - прозрачное, «струящееся» туше, эскизно намеченная, но при этом очень хорошо «прорисованная» светлая мелодия, красочные гармонии, которыми пианист как бы предлагает полюбоваться, чуть задерживая длительность их звучания, звуковая перспектива, целостный охват музыкальной драматурги произведения. В «Сонете Петрарки № 104» - этом любовном маятнике, касающегося то величайшего страдания, то величайшего наслаждения, этом клубке чувств, сотканном из разнообразных, разноцветных ниточек, – каждый пианист находит свою повествовательную линию, свой повествовательный вектор. У Дмитрия Чони – это «заоблачный в мечтах полёт» тонко чувствующего лирического героя.

Арочный мостик концерта перевёл от «Женевских колоколов» Ф. Листа к «Образам» К. Дебюсси. Пианист со щедрой радостью эстетического наслаждения делится то разнообразием гармонических («гармоническая химия» - К. Дебюсси) и ладовых (отчётливо услышанное ми-бемоль-мажорное трезвучие в кульминации) красок, погружением в меланхолическую звукопись лирического пейзажа - «Отражения в воде», то молодой энергией вечного «Движения» в неумолимом, чётком ритме - нарочито сближая Дебюсси с «урбанистическим» искусством.

И следующий «арочный» переход от К. Дебюсси к А. Хинастере и его «урбанистической» «Первой фортепианной сонате», в архитектуре которой пианист подчёркивает каждое мимолётное лирическое настроение, каждый гармонический оттенок, напоминающий «химию» Дебюсси.

Над всем этим архитектурным построением возвышается Си-минорная фантазия А. Скрябина, в которой тоска становится красотой, а красота – силой, а сила – любовью... Казалось, Дмитрий Чони дал волю свободному чувству, которое одухотворяло звук и структуру… Как слушателю, мне показалось, что именно Скрябин был наиболее органичен в этом выступлении.

После концерта состоялась встреча с пианистом и его менеджером.
Дмитрий рассказал, что, окончив бакалаврат в Национальной музыкальной академии Украины имени П. И. Чайковского (класс профессора Юрия Кота), он поступил на бакалаврат в Университет музыки и театрального искусства Граца (Австрия; класс профессора Миланы Чернявской) и сейчас заканчивает шестой семестр (третий курс). Учиться очень нравится, и эту учёбу он хочет продлить как можно дольше (в университете можно брать свободные семестры – т.е. перерывы в обучении при сохранении вида на жительство, затем поступить в магистратуру и далее). На жизнь Дмитрий зарабатывает сам: немного уроками, но в основном - премиями на конкурсах. А их у него много. За последний год было 7 очень серьёзных конкурсов, при том, что свободных семестров он не брал, и обязан был посещать музыкальные дисциплины; и даже от пения в хоре пианиста международного уровня не освобождают (установленные правила одинаковы для всех).

Главная задача менеджера Павла Пимина состояла в том, чтобы объяснить, как всё успеть: и в стольких серьёзнейших конкурсах победить, и концертные турне предпринимать, и учиться. Из этой беседы мы поняли, что без собственного менеджера – никуда. Без менеджера даже на некоторые конкурсы не принимают вообще.

Разговоры об артменеджменте и о специфике работы современного исполнителя классической музыки на Западе в нашем обществе являются достаточно новыми. А всё новое рождает споры.

В статье А. Ганчиковой «Шоу-бизнес в классической музыке» (ОpenSpase; 2011 г.) отчётливо высказано неприятие этого явления: «Суть современного шоу-бизнеса, как и любого другого бизнеса, такова: произвести товар по самой низкой себестоимости, распродать как можно быстрее и как можно в больших количествах, затем объявить произведенное категорически устаревшим и вышедшим из моды, выбросить на рынок что-то прямо противоположное (распродав джинсы с заниженной талией, тут же ввести в моду завышенную) и, таким образом, заставить покупателя заново раскошелиться. И так до бесконечности. Карьера современного классического музыканта держится на конвейере, системной организации, а также на железном здоровье и выносливости, профессиональной безотказности, выигрышной сценической внешности, цепкой памяти, дипломатических способностях, семье-тыле и огромном количестве других качеств. И даже тогда нет никаких гарантий. На очереди всегда стоят свежеиспеченные лауреаты, рвущиеся в бой и еще не знающие, какой нагрузкой для них это обернется»….

А вот противоположная точка зрения Марины Аршиновой: «Рассуждая о концертном бизнесе, следует вспомнить, что история исполнительства в современном его понимании начинается примерно с середины XIX века, когда артисты стали утюжить Европу гастролями. История сохранила свидетельства странствий по миру получеловека-полудьявола Паганини, энергичного чёса Листа, обмороков поклонниц Венявского. Шопен, кстати, не мог так концертировать: ему пришлось ограничиться окучиванием парижских салонов, так как не хватало репертуара (играл в основном свои вещи), здоровья, да и виртуозности. Он добирал преподаванием игры на рояле дамам и девицам из семейства Ротшильдов и пр. И главная проблема сегодняшней концертной жизни — это не «оскудение духовности» и не упорное нежелание публики прилагать усилия для восприятия серьезных вещей. … Проблема – в недостаточном количестве талантливых, смелых и верящих в успех своего дела продюсеров» - таких, как, к примеру, Павел Пиминов, который ставит своей целью помочь украинским талантливым музыкантам «открыть дверь» в большое исполнительство.

«Я хочу, - сказала ректор ХНУМ, народная артистка Украины, профессор Татьяна Веркина, - чтобы наши выпускники не только профессионально играли, но и могли достойно жить, благодаря своей профессии, которой начинают учиться с 5-летнего возраста».
В Харькове этот посыл воплощает в жизнь Анна Сагалова - старший преподаватель кафедры специального фортепиано, лауреат международных конкурсов, автор идеи конкурса «Харьковские ассамблеи», в котором могли бы участвовать педагоги средней специальной и высшей школы, и после победы получать концертные площадки по всей Украине.

Усилия сотрудников фонда «Vere music fund» и орг.комитета конкурса «Харьковские ассамблеи» объединяются. Хочется пожелать творческого и организационного успеха этому очень полезному сотрудничеству, плоды которого мы сможем увидеть уже на осенних ассамблеях.

Тетяна Казакова

20 березня. Концерт студентів класу Сергія Юшкевича

Традиційно концерти класу Сергія Юшкевича перетворюються на художню подію. Не став виключенням і концерт, який відбувся 20 березня у великій залі ХНУМ імені І. П. Котляревського. За роялем – студенти різних курсів. У програмі домінує «гальський акцент», хоча твори французьких композиторів і не складають переважну більшість музики, що прозвучала. Втім навіть твори «радянських авторів» – естонців Рене Ееспера, Яана Ряетса і москвича з українським корінням Миколи Капустіна у темпераментному виконанні Станіслава Пилипенка («Чотири оstinato», «Токата») та Марини Рожкової (три з «Двадцяти чотирьох прелюдій» у джазовому стилі) сприймалися ніби репортажні світлини з сучасних паризьких вулиць.

Студенти класу професора Сергія Юшкевича

Святковий тон концерту задала «Бургундська сюїта» Луї Вьєрна. У виконанні Анастасії Дубової з семи частин циклу прозвучали три п’єси: перша «Ранкова пісня» (Aubade), п’ята «До вечірніх янголів» (A l’angelus du soir) і шоста «Селянський танок» (Danse rustique). Вони римувалися із «Естампами» К. Дебюсі, якими Анастасія Дубова завершила перше відділення. ЇЇ манера гри – чітко вивірена, розумна й впевнена – продемонструвала зібраність та націленість на якісний результат.

Вікторія Мельник продовжила французьку традицію у сюїті Ф. Пуленка «Неаполь» (Баркарола, Ноктюрн, Тарантела), її піанізм приваблює природністю інтонування, красивим, як перлини, звуком. У складній та віртуозній Тарантелі («Італійське капричіо») із справжнім «паризьким шармом» прозвучали прекрасні музичні теми композитора.

Три п’єси з циклу «Відображень» М. Равеля («Сумні птахи» \ Oiseaux tristes, «Човен в океані» \ Une barque sur l'ocean, «Ранкова серенада блазня» \ Alborada del graciosо) виконала Анастасія Гладун. Майстерне володіння складною фактурою і вміння впевнено провести розгорнуті мелодії привабило в музикуванні студентки.

У другому відділенні концерту виступив Максим Чуб. Його виконання «Серйозних варіацій» Ф. Мендельсона відкрило нові грані шедевру, який вимагає яскравої віртуозності та, водночас, інтелектуальної заглибленості у музичний перебіг. З філігранною, майже клавесинною проробленістю деталей фактури молодому виконавцю вдалося розгорнути масштабну композицію із захоплюючим сюжетом, по-справжньому, серйозним (слово французького походження), тобто дієвим, ефективним. Без пафосу, природно і шляхетно прозвучали у виконанні Максима Чуба також твори улюбленця паризьких салонів Ф. Ліста: «Забутий вальс», Ноктюрн «Мрії кохання», «Угорська рапсодія» № 12.

Концерт показав результати вдумливої кропіткої роботи викладача, що призводить до помітного творчого зростання студентів. Їх особистий досвід, окрім накопичення виконавського репертуару, збагачується все новими здобутками, в яких знайшла відбиток і художня індивідуальність заслуженого артиста України, лауреата міжнародного конкурсу ім. Королеви Єлизавети, професора кафедри спеціального фортепіано ХНУМ імені І. П. Котляревського – Сергія Юшкевича. Кожна студентська інтерпретація, немов викроєна за лекалами першокласного майстра, розкривала талант музиканта і педагога, стильові уподобання і добрий смак якого вгадувалися у стрункості програми, де все чітко сплановано і в деталях пропрацьовано. Гучні гасла «Браво!», що лунали і з балкону, і з партеру, були нагородою всім учасникам.

Марина Дербас

19 березня. Концерт Арсенія Ставицького

19 березня Арсеній Ставицький, студент класу професора ХНУМ імені. І. П. Котляревського, Олени Щелкановцевої, продовжив серію концертів музики для струнних, яку ми спостерігаємо у березні. Музична програма концерту віолончельної музики складалася з творів декількох музичних епох, а точкою відліку стала епоха бароко. В цей час в музиці за мовчазною згодою застосовувався чіткий регламент щодо жанрів і інструментів. Перше місце серед інструментів займав орган. Інші інструменти вважалися «світськими», які придатні тільки для домашнього музикування. Але все ж таки розвиток музичної культури провокував композиторів до створення композицій для інструментів соло – клавіру, фаготу, валторни, скрипки і віолончелі. Тільки у спадщині Й. С. Баха знаходимо багато таких творів, більша частина яких написана в жанрі сюїти. Прелюдією і сарабандою з сюїти для віолончелі соло С-dur Й. С. Баха почав свій виступ А. Ставицький.

В епоху бароко музикантом вважали тільки такого виконавця, який міг грати на декількох інструментах, вільно імпровізувати, створювати музику, бути спеціалістом з акустики і теорії музики. В концерті було виконано ще один бароковий твір композитора Пьєтро Локателлі, скрипаля італійського походження, учня А. Кореллі. Його Сонату D-dur для віолончелі і фортепіано зіграли Арсеній Ставицький і піаніст (до речі, ще й органіст, музикознавець, ведучий телепрограм про класичну музику) Станіслав Калінін.

На розвиток віолончельного мистецтва впливала діяльність багатьох виконавців. Їх майстерність і талант часто ставали стимулом для створення нових композицій, які зрушували віолончельний репертуар до нових горизонтів. Арсеній виконав твір Альфредо Піатті видатного виконавця XIX ст. – Капріс a-moll і Концерт-рапсодію Арама Хачатуряна, присвячений Мстиславу Растроповичу. Нагадаємо, що О. Щелкановцева навчалася в класі цього всесвітньо відомого музиканта. Завершив програму чудовий мелодійний Етюд ор. 26 № 7 Ф. Шопена у перекладенні для віолончелі О. Глазунова. «На біс» Арсеній, як достойний продовжувач справи музикантів епохи бароко, зіграв власний твір.

Виступ на біс Арсенія Ставицького (віолончель), за роялем Юрій Сухленко

Побажаємо молодому талановитому музиканту подальших творчих успіхів!

Юрій Сухленко, Марина Дербас

17 березня. Творча зустріч з композитором Сергієм Пілютіковим

Музика постсучасності або
Вивільнитись від ідилічних уявлень про музику або –
Бетховен проти Майкла Джексона або
Сергій Пілютіков: «Я вірю у життя»

Свідомість, що виражала себе у понятті «новий час», пропагувала рефлективне уявлення про власне місценаходження, зумовлене горизонтом історії в цілому. Як зазначив Гегель, «”Новий час”(після Реформації) придає всьому минулому в цілому певну якість... » і характеризується передусім прискоренням історичних подій. «Новий час», за Гегелем, це і музика барокко, і класицизм, і романтики... Епоха «модерну» («сучасності») - це урбанізація і секуляризація суспільства. Це музика К. Дебюсі і Ф. Пуленка, Р. Штрауса і П. Хіндеміта, А. Шенберга і А. Веберна, С. Прокф’єва і Д. Шостаковича, Ф. Бузоні, Б. Бартока, Я. Сібеліуса, К. Шимановського, Дж. Гершвіна, Е. Вілла-Лобоса...

А в чому сутність рефлексивного визначення «постсучасності» (поняття підкреслює болісний розрив з епохою, що стала традиційною, індустріальною епохою, і перехід в епоху інформаційну), і як можна в ній існувати і якою може бути постсучасна музика? Отже, музика «розриву» - яка вона, якою має бути?

Це й був основний предмет розмови музикантів – теоретиків і композиторів, викладачів і студентів, аспірантів і докторантів, які зійшлися на зустріч із композитором Сергієм Пілютіковим – випускником ХНУМ імені І. П. Котляревського 1995 р. (клас композитора Олександра Щетинського), художнього керівника київського ансмблю Рікошет (з 1999 р.) і музичного директора Міжнародного форуму музики молодих у Києві (з 2000 р.), автора книги «Дождаться музыки» (бесіди із Валентином Сільвестровим), одного з лідерів українського музичного авангарду.

С. Пілютіков, В. Птушкін, С. Турнєєв з колегами та студентами

Під час зустрічі

Під час розмови була представлена музика композитора: студентська робота – соната для віолончелі; симфонічна п’єса «Лєгіон» (диригент Микола Дядюра) і авангардна п’єса «Вільним помахом крил» (у виконанні ансамблю musik fabric).

Людей, які вміють музику лише слухати або виконувати, завжди цікавить, як же вона створюється. Тому прийшло багато зацікавлених не тільки послухати музику, а й поговорити з композитором. Це була глибока розмова про сутність музики і тенденції її розвитку в сучасності, про можливості і якість існування композитора в суспільстві.

Сергій Пілютіков працює на СТБ (канал на телебаченні) композитором (це те, що його годує), а музику - як самопізнання та емоційний відгук на зовнішні і внутрішні події - створює у вільний час, та й ще знаходить можливості займатися композицією з дітьми.

На побоювання про те, що ремісництво губить справжнє мистецтво, Сергій відповів, що любить свою работу і знаходить певні цікавинки навіть у технічно-композиторській роботі на «Х-факторі» (розважальна музична передача для дуже широкої і зовсім невибагливої аудиторії, образчик масової культури).

І звичайно ж ця відповідь викликала стурбовані думки про шляхи розвитку музики, мистецтва, суспільства в цілому...

Музика не приносила великих доходів ніколи. Все це ми прекрасно знаємо з біографій геніїв минулого. (До речі, в домі-музеї Л. ван Бетховена у Боні відкрилася виставка «Бетховен і гроші»: Геніальний композитор жив у часи сильної інфляції і державного банкротства і успішно справлявся із фінансовими питаннями, володів акціями та іншими цінними паперами).

Сьогодні, у вік інформаційного суспільства, все частіше говорять, що музика, це – бізнес. І саме з точки зору бізнеса, як зазначив С. Пілютіков, грошей за продаж дисків Бетховен приносить більше, ніж Майкл Джексон. І це дає надію! Сьогоднішній час у музиці – це час пошуків нової мови самовираження і відображення суспільства, яке переживає глобальну кризу; це час сегментації суспільства на окремі групи, які знаходять своїх композиторів, відкидаючи старих. «Сьогодні нового Бетховена не буде», стверджує Пілютіков.
Але ніхто не знає, що буде завтра?

Р.S. Пізній вечір... Я дописала статтю, і мені захотілося ще раз послухати п’єсу С. Пілютікова «Вільним помахом крил», бо вона мене зачепила... Пошукала в інтернеті – немає... Шкода...

Тетяна Казакова
Фото – Олександр Кусков

15 березня. 110 років від дня народження О. М. Щеглова

Олександр Інюточкін: Мій вчитель – Олексій Щеглов

15 березня – 110 років від дня народження театрального художника, графіка, педагога, фундатора кафедри акторської майстерності та режисури театру анімації Олексія Михайловича Щеглова (1908-1980). Думаю, що у кожного хто оволодіває професію, обов’язково є людина, яка більше за інших вплинула на становлення і розуміння особливостей справи, якій присвятила життя. У моєму житті такою людиною був і залишається саме Олексій Михайлович Щеглов.

О. М. Щеглов

Чоловіком він був екстравагантним, відомим всьому Харкову. До джерела у Саржиному яру він прогулювався зі своїм чорним мангабеєм Динаром, який велично сидів на плечі Олексія Михайловича, хазяйновито поклавши руку на його сивий напівбокс. Цю екзотичну пару завжди супроводжував натовп дітлашні і дорослих, а відомий всій Україні і багатьом країнам художник був незврушним і, здається, насолоджувався увагою оточуючих.

В театрі у Олексія Михайловича було робоче місце на четвертому поверсі, за яким він проводив багато, дуже багато часу, постійно малюючи. Його працездатність була дуже важливим педагогічним елементом, який звертав на себя увагу, цій якості підсвідомо хотілося наслідувати. У нас, студентів-режисерів театру ляльок, він читав «Роботу режисера з художником». Курс у його викладі мав суто практичний характер. Ми брали п’єсу і вигадували виставу. Олексій Михайлович готував ескізи. Причому пропонував він, як правило, декілька варіантів сценічного рішення і дуже уважно дослухався до зауважень своїх студентів. Можно сказати, що системним він був тільки у роботі. Хоча і в цій справі бували збої. Все тому, що він був людиною пристрастною. Навіть хуліганом.

Він розповідав нам, як одного разу, у складі делегації радянських лялькарів був на Міжнародному фестивалі театрів ляльок у Єгипті. Президент країни влаштував прийом, на якому була присутня і його дружина. Всі чоловіки нашої делегації на чолі з С. В. Образцовим, яких представляли дружині президента, цілували їй руку і тільки О. Щеглов потиснув їй руку як товаришу. Натомість подивившись на іншому фестивалі спектакль Маргарити Нікулеску, він встав рано вранці, поїхав на базар, купив на мізерні в ті часи добові корзину квітів і поставив її біля дверей номера руминської лялькарки, яка зачарувала його своїм талантом.

Його життєвим девізом було: «Я можу прожити без необхідного, але без зайвого жити не в силах!». У його двокімнатній квартирі одна кімната була віддана мавпі та попугам, а іншу займав сам Олексій Михайлович. Головною привабливою властивістю був його всебічний талант. Він був прекрасним монументалістом – за його ескізами оформлена станція метро «Центральний ринок», на фасаді театру ляльок його мозаїчне панно. Він був прекрасним карикатуристом. Але найважливішим творінням Щеглова було відродження ВЕРТЕПА. Ось що пише у своїй книзі «Вертеп: містерія різдва» відомий художник Ірина Уварова: «Сейчас вспомнилось – допустила неточность в родословии нового, возрожденного вертепа. На самом деле он появился однажды в кукольном театре города Харькова в 1977 году. Надумал же устроить в том же театре украинский вертеп А. М. Щеглов, художник театра. Поставил режиссер (тогда студент театрального института) А. Инюточкин. Очевидно, это была реконструкция. Тем не менее: щегловский вертеп обозначил тему в пространстве культуры».

З того часу постановка Вертепа стала обов’язковою у програмі підготовки акторів і режисерів театру ляльок, а уроки Олексія Михайловича залишаються в пам’яті багатьох його учнів, створені образи й досі живуть на сцені рідного для нього театру.

О. Інюточкін

15 березня. Концерт класу М. М. Удовиченка і О. С. Красюкової

15 березня у великій залі університету пройшов концерт класу альта Миколая Удовиченка та О. Красюкової. «All you need is viola», - такий девіз концерту був написаний на афіші. Виступили студенти всіх років навчання крім першого курсу. А саме, Ліана Жданова, Анастасія Скворонська, Оксана Курінная, Віктор Гончаренко, Ірина Шестопалова, Світлана Куц, Дана Ткачова, Маргарита Соляник, Вікторія Авраменко, Тетяна Жук і Надія Сафіна. До чудової «студентської альтової сім’ї» приєдналися два концертмейстери: Елеонора Радченко і Дар’я Дашутіна. Це був «звичайний робочий концерт», складений виключно з педагогічною метою викладачем М. Удовиченком. Але в звичайному концерті слухачів привабило і викликало гарячі оплески цікаві музичні твори для альта, такі як переклад для альта «Дівчини с волоссям кольору льону » К. Дебюссі, «Кол-Нідрей» М. Бруха, «Вальс для альта соло» І .Карабиця, Соната ор. 11 №4 для альта і фортепіано П. Хіндеміта.

Учасники концерту класу М. Удовиченка та О. С. Красюкової

«Людина, яка пов’язана з мистецтвом повинна з’являтися на сцені», – вважає М. М. Удовиченко. «Заради чого студенти навчаються, заради слухачів, а не заради членів кафедри. Така думка дозволяє повернутися в реальність. Наші студенти відрізані від конкурсного життя Європи, майстер-класи практично недоступні з економічних причин. Також ми ізольовані і від європейського концертного життя, оскільки мало відомих артистів виступають з концертами у нас. Так, ми маємо доступ до них в Інтернеті, але бачимо там кінцевий результат, та не знаємо як його досягнуто, тому що доступ до виконавської традиції теж обмежений», – розмірковував після концерту Миколай Миколайович. І наприкінці бесіди відповів, що задоволений результатом концерту, а виконавці раділи, що їх виступ сподобався публіці.

Марина Дербас
Фото – Марина Дербас

15 березня. Студентські збори за участю головного лікаря студентської поліклініки № 20

В Україні з 2018 року триває медична реформа, про яку йшлося на студентських зборах Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського. На університетську зустріч з викладачами та студентами завітала головний лікар Харківської міської студентської лікарні (студентської поліклініки № 20) – Бакуменко Марина Григорівна з колегами: заступником головного лікаря з організаційно-методичної роботи Кравченко Жанною Вікторівною, завідуючою терапевтичним відділенням Васильєвою Аллою Олександрівною і дільничним лікарем-терапевтом ХНУМ – Олейніковою Іриною Петрівною.

Зустріч була присвячена темі «Особливості сучасного медичного обслуговування. Що таке декларація з лікарем». До 1 червня студентам і професорсько-викладацькому складу університету було запропоновано укласти договір, декларацію з лікарем для отримання первинної медичної допомоги. Процедура укладання декларації не складна: потрібно заповнити форму, яка вже є на сайті поліклініки, а саме, дані паспорту, ідентифікаційний код, адресу реєстрації і реального проживання, а також прізвище лікаря, у якого ви бажаєте лікуватися. Після надсилання декларації на електронну пошту лікарю (е-mail лікарів поліклініки вже є на сайті) ви отримуєте sms-повідомлення про підтвердження заяви. Після цього потрібно відвідати лікаря з ксерокопіями паспорту і коду задля підпису необхідного документу.

Лікарі також відповіли на багато запитань аудиторії. Студентів цікавило таке: що робити тим, хто зареєстрований в іншому місті, як буде здійснюватися виклик лікаря додому, чи існує зараз запис до лікаря on-line, як буде працювати швидка медична допомога тощо.
Гості завершили свій виступ побажанням здоров’я всім присутнім і вдячними словами за концертні виступи, які проводять наші студенти в поліклініці.

14 і 15 березня на сцені навчального театру пройшов показ вистави «Попелюха»
Чийсь біль, чийсь крик, виростають лише ті, хто звик та
пристосувався, а ось на інших чекає розправа.

Студентами III курсу, кафедри майстерності актора і кіно, була зіграна прем’єрна «Попелюха», за п’єсою Януша Гловацького «Замарашка» в перекладі Олександра Ірванця. Режисерську роботу взяв на себе художній керівник курсу, заслужений артист України Сергій Бережко. Показ відбувся на сцені навчального театру «П’ятий поверх».

Вони надто ранимі, беззахисні

Вистава, яку неможливо дивитися спонтанно, аби просто подивитися. У такому разі вона або пройде повз, та навіть не залишить нічого, або ж навпаки засяде надто глибоко, буде ще довго про себе нагадувати у спогадах ніби старий шрам. Адже саме про нього увесь цей час і буде йти мова, про старі шрами, для когось ще болючі, а для когось вже ніби «бойова відмітина».

Треба спочатку сказати, що сама назва – «Попелюха», - є не просто варіацією всесвітньо відомої казки, це зовсім інша історія, де вже немає чарівного принца, котрий врятує дівчину від злої мачухи. Події розгортаються у жіночій колонії для неповнолітніх, такий собі виховний табір, щось схоже на клітку з дикими тваринами у зоопарку, але з більш-менш лояльним ставленням до них. Усе починається із рішення Директора (Дмитро Тарасюк, Роман Каверзін) зробити виставу, він отримує настанови від таємничого Інспектора (Кирило Колісник, Костянтин Жиров), а вже після того зустрічається із Режисером (Дмитро Бурма, Даниїл Корнійчук), який планує зняти про це фільм.

Перед глядачами постають байдужі до страху, сліз, чужого життя дівчата, які зіштовхнулися з насиллям або, як Принц (Анна Донцова, Катерина Семенченко), обрали шлях злодія заради виживання та гарного життя. Ось тому саме Попелюшка (Анна Волошина, Альона Решетняк) виглядають чужорідним тілом у цьому мікрокліматі. Це світ із власною ієрархією де когось будуть загноблювати, як щура, інший буде постійно отримувати від того, хтось має більше сили, а комусь доведеться примірити шкуру слухняного цуценя. Головне не забувати, що у тваринному світі все діє за більш чесними правилами, а ось у людей, частіше за все, як кажуть, усі методи підходять. Час від часу у виставі помітно жорстокі мотиви, які можна побачити лише серед представників хомосапієнс, і від того стає ще страшніше.

Тюремний блок на якому розташовані маленькі відсіки-ліжечка

Варто зазначити і сценографію, яка вийшла досить цікавою. По центру глядацької зали розташовано круглий вольєр, який зображає тюремний блок на якому розташовані маленькі відсіки-ліжечка, кожне з яких прикрашене світлинами, стрічками, пам’ятними речами. Це ще сильніше підкреслює унікальність кожної з героїнь, бо у «вільний від зйомок час», вони займаються різними справами, інакше реагують та живуть. Правий портал на сцені належить Директору, його столу, документам, а на іншому боці розташувався Заступник (Микита Скрипка, Арлен Юсупов), який водночас і вихователь, і найжорсткіший страж.

Родзинкою вистави стало використання паралельної зйомки та демонстрації відео. Тобто є Оператор (Даніїл Корнійчук, Бурма Дмитро), який знімає виставу, яка одразу транслюється на заднику сцени. В цілому це викликає цікаві враження, бо таким чином більшість з ключових моментів взято, як то кажуть, «крупним планом» і у деталях можна роздивитися реакції та емоції героїнь. Цей прийом справді є дуже влучним і вдалим, особливо в контексті вистави.

Хоча ця вистави стала дебютною для акторів, але вона з самого початку розрахована на виконання студентами або молодими трупами, бо важко уявити літню жінку, яка намагається змусити вірити у те, що їй шістнадцять. Певно, що із часом «Попелюха» стане більш аккуратною, рівною за темпоритмом. Тож, залишається спостерігати, дивитися як одного дня це може бути вже зовсім інша «Попелюха», але від того не менш актуальна та незвичайна.

Демід Брюханов
Фотографії: Сергій Малько

13 березня. «З музикою в серці» – концерт класу М. В. Бевз

13 березня у Малій залі університету мистецтв з першим концертом у новому проекті «З музикою в серці» виступили студенти класу заслуженого діяча мистецтв України, кандидата мистецтвознавства, професора кафедри загального та спеціалізованого фортепіано, декана оркестрового факультету ХНУМ – Марини Володимирівни Бевз. Десять молодих музикантів різних спеціалізацій зіграли двогодинну програму, яку склали твори композиторів різних стилів та епох. Сольні виступи чергувалися з ансамблями, як фортепіанними, так і вокальними, а також змішаними, які створюються в класі М. В. Бевз повсякчасно. У «блоці першокурсників» заявили про себе Олександр Сєроштанов з Прелюдією Des-dur Ф. Шопена і обробкою української пісні «Ой, я знаю» (солістка Діана Мазур); Вікторія Кривонос з Сарабандою і Курантою з Сюїти с-moll Й. С. Баха і «Мріями» Г. Вєнявського (солістка Юлія Охотська); Ігор Хорошилов з двома частинами «Сльози» і «Світле свято» із Сюїти для двох фортепіано № 1 С. Рахманінова (партія другого роялю – М. В. Бевз) і Марія Рослова з п’єсою Я. Сібеліуса «Ялина».

Марина Бевз та студенті її класу Анастасія Звягінцева не вперше успішно виступає в концертах класу Марини Володимирівни. Разом з викладачем вона зіграла Концерт a- moll Й. С. Баха – А. Вівальді, а також сольний номер «Весільний день в Трольхаузені» Е. Гріга. Валерія Любченко підготувала декілька ансамблевих номерів. Разом з Ганною Ауловою (цимбали) вона зіграла номери з саундтреку John Williams з фільму «Перелік Шиндлера» і обробку молдавської народної пісні «Жайворонок» для цимбал і фортепіано. Та в ансамблі з М. В. Бевз було виконано «Віндзорські ноктюрни» В. Птушкіна, які мають авторську присвяту самій Марині Володимирівні.

Олександр Лисичка, Анастасія Мікрюкова і Елеонора Максютенко продовжили концерт. Олександр і Елеонора виступили з віртуозними творами Ф. Ліста (дві обробки пісень Ф. Шуберта «Мельник і ручей», «Серенада» і «Розрада» Des-dur). В авторському перекладенні для двох фортепіано О. Лисичка і А. Мікрюкова зіграли твір «Jupiter, the Bringer of Jollity, «Юпітер, який приносить радість» з циклу Г. Холста «The planets».

На завершенні концерту Володимир Богатирьов виступив з прем’єрним виконанням своєї п’єси «Штиль». А далі – новий ансамбль, що народився в класі фортепіано М. В. Бевз у складі Олександра Мельникова (акордеон), Анастасії Мікрюкової (фортепіано), Володимира Богатирьова (бас-гітара), поставив знак оклику. Слухачі почули оригінальне аранжування (автори О. Мельников і А. Мікрюкова) двох частин з циклу А. Пьяццолли «Пори року в Буенос-Айресе».

Після концерту М. В. Бевз зазначила: «Це наш перший концерт у цьому навчальному році, але, сподіваюсь, не останній. Практично весь мій клас вийшов на сцену. Месседж концерту був «грають всі», тобто як навчилися, так і грають. Всі виконавці дуже старалися. На концерт завітала випускниця 2014 року хормейстерської спеціалізації, яка була в моєму класі з фортепіано, Ірина Фарафонова зі своїм чудовим колективом малюків. Зараз вона працює у дев’ятій музичній школі, де керує дитячим ансамблем. Разом з ним вона зробила мені комплімент як вчителю, виконавши весняну пісню. Ансамбль був одягнений в чудові костюми з нотками на блузках, зробленими Іриною власноруч. Це дуже приємно. Також мені приємно, що мої студенти завжди із задоволенням готують свої чудові номери, їм подобається те, що вони роблять. Завжди виникають нові ідеї, нові творчі тандеми. Так і цього разу. Мені відомо, що тріо Мельникова О., Мікрюкової А. і Богатирьова В. далі працює над аранжуванням твору А. Пьяццолли . Зазначу, що мої студенти зробили дуже цікаве професійне аранжування, я такого не чула. Невдовзі ми побачимо їх виступ, в якому будуть ще й нові твори Богатирьова В., написані спеціально для такого ансамблевого складу».

М. В. Бевз з любов’ю ставиться до всіх студентів свого класу і, незважаючи на дуже широке коло своїх обов’язків і обмаль часу, знаходиться у постійному пошуку і створенні якісних музичних проектів, залучає до них все цікаве, що пропонують студенти її класу, а також інші, займається пошуками невідомих творів і відкриває для своїх студентів імена композиторів, які є рідкими у виконавській практиці.

Марина Дербас
Фото – Олександр Кусков

13 березня. Харків – Дрогобич: обрії творчої співпраці

13 березня в Дрогобицькому музичному коледжі ім. В. Барвинського відбувся сольний концерт кандидата мистецтвознавства, доцента кафедри спеціального фортепіано ХНУМ імені І. П. Котляревського Юрія Попова. До програми увійшли опуси Л. ван Бетховена, Ф. Шуберта, Р. Шумана, Ф. Шопена, Й.Брамса, Ф. Ліста, С. Рахманінова. Інтерпретація їх творів вирізнялась чудовим володінням звука, тонким почуттям стилю та форми, образно-художньою концептуальністю.

Ю. Попов з викладачами фортепіанного відділу ДМК ім. В. Барвинського

За висловом завідувача відділом фортепіано ДМК Олени Денис, концерти такого високого виконавського рівня є дуже важливою складовою у професійному становленні молодого покоління піаністів.

Наступного дня Ю. Попов провів майстер-клас зі студентами фортепіанного відділу: Регіною Вакс (клас О. Денис), Ігорем Когутом, Віолеттою Коваленко (класс Л. Садової), Данилом Качмарчиком (клас О. Фатільникової), Соломією Пьєцух (клас Л. Пагути).

Директор ДМК Юрій Чумак подякував Ю. Попову за «високопрофесійну методичну допомогу викладачам», підкресливши, що «досвід таких зустрічей є корисним та необхідним у подальшій праці фортепіанного відділу коледжу».

Нагадаємо, що Ю. Попов співпрацює з музичним коледжем вже кілька років. А через місяць там виступатимуть наші студенти кафедри народних інструментів України.

Восени минулого року для музикантів м. Дрогобича відбулася ще одна важлива подія – «дні ХНУМ імені І. П. Котляревського». В рамках Ювілейного Міжнародного проекту «Молоді композитори світу», який очолює композиторка, музикознавець, піаністка, член Дрогобицької організації НСКУ Анна Школьнікова, пройшла серія науково-творчих зустрічей кандидата мистецтвознавства, доцента кафедри теорії музики Харківського національного університету мистецтв Марії Борисенко з колегами і студентами кафедри музикознавства та фортепіано Інституту музичного мистецтва ДДПУ імені І. Франка та Дрогобицького музичного коледжу ім. В. Барвинського. Тематика дводенного творчого візіту включала кілька доповідей М. Борисенко про композиторську, музикознавчу та фортепіанну школи ХНУМ, майстер-клас із сучасного сольфеджіо, презентацію фото- і відеоматеріалів, у тому числі, з нагоди святкування університетом 100-річчного ювілею. Окремі виступи було присвячено творчій майстерні відомих українських композиторів – Володимира Птушкіна і Сергія Турнєєва.
Зустрічі закінчилися обміном науковими, навчально-методичними, нотними виданнями. Тож щира подяка організаторам та учасникам цього проекту – завідувачу кафедрою музикознавства та фортепіано ІММ ДДПУ імені І. Франка, доктору філософії Людомиру Філоненку, доценту Олександрі Німилович, голові Дрогобицької організації НСКУ Володимиру Грабовському, директору ДМК ім. В. Барвинського Юрію Чумаку, завідувачам відділами фортепіано Олені Денис і теорії музики Олександрі Дмитрієвій, яка, до речі, тепер є членом колегії журі харківського конкурсу «Сольфеджіада». А за результатами зустрічей у дрогобицькій збірці «Гомін Підгір’я» опубліковано статтю Юлії Осмачко, яка підкреслила, що подібний обмін професійним досвідом допомагає будувати мистецькі взаємини, несуть духовну близькість між музикантами Харкова і Дрогобича.

М. Борисенко з викладачами кафедри музикознавства
та фортепіано ІММ ДДПУ імені І. Франка

Ю. Чумак, Л. Філоненко, В. Грабовський,
А. Школьнікова, О. Денис, М. Борисенко

Анастасія Давітадзе

12 березня. Концерт музики для контрабасу

12 березня Віктор Ашмарін, викладач ХНУМ, музикант симфонічного оркестру ХНАТОБу імені М. В. Лисенка, показав увесь свій клас (студентів і магістрів різних років навчання) на концерті у великій залі консерваторії. Виступило сім музикантів: Анна Макаренко і Богдан Єременко, (1 курс), Олексій Баранов (2 курс), Андрій Ніколенко (3 курс), Віктор Цьолка (4 курс) і Артур Шамхалаєв та Сергій Дикарєв (1 і 2 курси магістратури). Програма складалася з композицій для контрабасу і фортепіано (концертмейстер Ігор Чичканов), написаних в різних мистецьких школах з кінця XVIII сторіччя до сучасності. Традиційно виконувалися твори італійців, відомих контрабасистів свого часу Доменіко Драгоннеті (1763–1864) «Прелюдія», Джованні Баттезіні (1821–1889) «Концертне аллегро в стилі Мендельсона», а також німецького композитора Йоханеса Маттіаса Шпергера (1750–1812) Концерт №6, 1 частина. Переклад для контрабасу знаменитих Варіацій на одній струні для віолончелі на тему з опери Дж. Россіні «Моісей в Єгипті» Н. Паганіні зіграв Андрій Ніколенко. Серед музики сучасних композиторів, виконаної на концерті, були твори А. Петрова, М. Скорика, Е. Табакова. Також не забули виконавці про прем’єру, вперше в Україні Богдан Єременко зіграв твір білоруського композитора Володимира Савчика «Мотиви для контрабасу соло», ноти якого ще не опубліковані.

Концерт пройшов в одне відділення. На згадку про цей цікавий захід слухачам залишилися креативні програмки, також як і афіша, зроблені музикантами власноруч. Наприкінці програмки написано «ilconcertoefinitо!!!», але ми чекаємо на наступний виступ класу контрабасів вже за місяць у великому концерті з ансамблями з іншими інструментами (дуетами, квартетами), який був анонсований Віктором Ашмаріним,

Марина Дербас

7 березня. Конкурс юних піаністів та фортепіанних дуетів
«Місто добрих надій» у Малому залі ХНУМ

7 березня 2018 р. у Малому залі Харківського національного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського в межах обласного фестивалю «Місто добрих надій» відбувся конкурс юних піаністів та фортепіанних дуетів.

На цей конкурс прибуло понад сто учнів шкіл естетичного виховання (ШЕВ) міста та області. Найбільше було учнів молодших класів, дещо менше – cтаршокласників. Це – природно, бо не всі, хто вступає до музичної школи, її закінчує. А серед тих, хто закінчує, не всі збираються продовжувати музичну освіту. Але біля 30-ти – старшокласників ШЕВ за консерваторським роялем – це хороший показник фортепіанної освіти у Харкові.

Загальна мета цього фестивалю-конкурсу - популяризація творчості композиторів, поетів і художників, передусім, міста Харкова та Слобожанщини у контексті української і ширше – європейської культури. У межах такої мети програма юних піаністів включала в себе музику харківських, українських і європейських композиторів – сучасну та класичну.

Діти грали... Успішно і не дуже – (не завжди можна справитись із хвилюванням) , але яскраво і натхненно. Сама пристутність у нашому «Храмі музики» (як часто нашу консерваторію називають харків’яни) сприяла творчості. Наші діти з року в рік почувають себе більш свободними – і в загальній поведінці, і на сцені: менше «зажатих» рук (одна літня вчителька розповіла, що раніше давала багато вправ на формування «свободної руки», а тепер – діти самі відчувають свободу руки, бо в них з’явилася свобода душі, якої не було у нас...)

Іще одна особливість: юні музиканти грають «нову» музику органічніше, ніж класику. Класику вони осмислюють, осягають, наближаються до неї, а у ритмах і гармоніях нової музики вони органічно живуть. Це музика їх часу...

А ще зовсім недавно і для виконавців, і для слухачів гармонії Моцарта і Шуберта були більш переважними за мову нової музики. За думкою одного з відомих німецьких композиторів Х. Лахенмана (автора «інструментальної конкретної музики»), сучасному композитору потрібно вивільнитись від ідилічних уявлень про музику.

Цьогорічний фестиваль юних показав: ніби почав налогоджуватися особистісний зв’язок у їх свідомості між двома світами - традиції та авангарду. А це, як вважає німецький філософ Ю. Хабермас (1929 ), – дуже важка річ.

Отже, підростає нове покоління людей налаштованих на діалогчне мислення в сфері мистецтва, а це означає, що і в житті. А Діалог нам потрібен, більше того - конче необхідний. І музика – як не найкращий інформаційний простір для можливостей розвитку Діалогу в філософському сенсі (за М. Бубером).

Юні музиканти та їх викладачі мали поговорити про все це та й про інше – більш специфічне і фахове – із членами жюрі:
Наталією Горецькою – Заслуженим діячем мистецтв, професором кафедри спеціального фортепіано ХНУМ;
Марією Бондаренко - доцентом кафедри спеціального фортепіано ХНУМ;
Тамарою Новичковою – Заслуженим працівником культури, викладачем-методистом Харківського музичного училища ім. Б. Н. Лятошинського.

«Цього року ми не отримали диплому лауреата, але я дуже задоволена доброзичливою атмосферою, глибокими консультативними порадами, і взагалі відчуттям, що ми разом – усі ті, хто любить музику, хто служить їй, хто вважає сенсом життя виховання дитини через музику», - сказала одна викладачка, яка побажала залишитися Інкогніто і висловити враження не тільки від себе, а й від своїх колег з різних музичних шкіл міста і області, бо МИ, музиканти, - РАЗОМ!

Тетяна Казакова

2 березня. Вечір пам’яті народного артиста України Тараса Барана

2 березня за ініціативою заслуженого діяча мистецтв України, доцента ХНУМ імені І. П. Котляревського Олени Костенко та цимбалістів Харкова у Великому залі університету відбувся концерт пам`яті видатного музиканта, дослідника, педагога, якому наступного року виповнилося б 60 років – Тараса Михайловича Барана (інформація про музиканта – за посиланням: https://uk.wikipedia.org/wiki/Баран_Тарас_Михайлович).

Засл. діяч мистецтв України – Т. Баран

Його життя було присвячене оновленому ставленню до інструмента, що відбиває нашу національну свідомість – цимбалів. Широко відомою в Україні та за її межами стала його монографія «Світ цимбалів», як видана чотирма мовами

У концертному вечорі пролунали твори-присвяти Т. Барану (пісня П. Юсипчука), а також музика Т. Альбіноні, А. Гайденка, В. Дмитренка, Д. Задора, Б. Котюка, М. Лисенка, Ф. Ліста, Е. Сежюрне у виконанні солістів (М. Кужба, А. Аулова, А. Шморгун) та ансамблів (дует, квартет цимбалістів, ансамбль «Сожари», капела бандуристів «Сонце»).
Концерт супроводжувався фотопрезентацією та спогадами О. Костенко, О. Савицької, М. Кужби, А. Гайденка, Ю. Алжнєва, Н. Мельник та залишив відчуття причетності до творчої подвижницької справи українського митця.

Кандидат мистецтвознавства – Юлія Ніколаєвська

1 березня. Зустріч студентів ХНУМ із представниками громадського комітету «Харків ракетно-космічний».

1 березня в університеті пройшла зустріч студентів з представниками громадського координаційного комітету «Харків ракетно-космічний». На закритті фестивалю «XXIV Харківські асамблеї» наш університет отримав надзвичайний подарунок від комітету, а саме дві зірки у космосі з іменами «ХНУМ імені І. П. Котляревського» і «Вєркіна Т. Б.». Тепер за ініціативою «Харкова ракетно-космічного» пройшла презентація III фестивалю «Харківська орбіта» і творча зустріч з Тупало Г. М., головою координаційного комітету, і Кажан Н. О., прес-секретарем громадського координаційного комітету «Харків ракетно-космічний», а також з Конюховою С. П., керівником фестивалю «Харківська орбіта».

С. П. Конюхова, Н. О. Кажан, Г. М. Тупало, Н. В. Горецька

Гості презентували міський проект «Харків – місто ракетно-космічної слави» і запропонували студентам ХНУМ взяти участь у фестивалі, створювати музичні твори відповідної тематики і надсилати для участі у цьому русі. Конкурсні роботи приймаються до кінця березня для учасників, які встигають долучитися до першої хвилі цього фестивалю, а також буде подовжено термін прийому робіт до жовтня 2018 року для другої хвилі.

Голова громадського координаційного комітету «Харків ракенто-космічний Г. М. Тупало

Тупало Г. М. розповів про тріумфальні і трагічні сторінки ракетно-космічної історії і участь саме Харківських науково-дослідницьких інститутів і заводів у космічній галузі. Кажан Н. О. доповідала про мету і досягнення проекту, який громадський комітет просуває в Харкові.

Фото – Марина Дербас

28 лютого – 1 березня. Творча зустріч і майстер-клас Володимира Птушкіна в
Херсонському музичному училищі.

Професор кафедри спеціального фортепіано і композиції Володимир Птушкін разом зі студентками, лауреатками міжнародних конкурсів Марією Зон (VI курс) і Дар’єю Лимарь (III курс) здійснили цікавий дводенний творчий проект у рамках профорієнтаційної роботи у Херсонському музучилищі. Захід складався з концерту студенток класу В. Птушкіна (13 березня о 18.00 Дар’я Лимарь повторить концертну програму у великій залі ХНУМ імені І. П. Котляревського), майстер-класу зі спеціального фортепіано зі студентами музучилища і творчої зустрічі з композитором В. Птушкіним. На майстер-класі йшла робота над 17 сонатою Л. Бетховена, 1 сонатою С. Прокоф’єва, а також п’єсою «Ostinato» Володимира Птушкіна. «Повчальною особливістю В. Птушкіна-педагога є вміння в доброзичливій формі допомогти юним музикантам вчитись мислити та працювати за роялем, досягти позитивних результатів в роботі з максимальною економією фізичних сил» - пише в листу-подяці замісник директора музучилища О. С. Бурбас. Разом з тим, мистецький захід був би не повним, якби не прозвучали твори композитора. Володимир Михайлович показав власні твори для фортепіано, зігравши їх власноруч. В записах познайомив слухачів з «Утренними молитвами» для віолончелі з оркестром, частиною «Реквієму», а також показав відеозапис з останнього його концерту у консерваторії, де він зіграв «Фантазію» Л. Бетховена з хором і симфонічним оркестром.

Володимир Птушкін разом зі студентками М. Зон та Д. Лимар

Деякі учасники майстер-класу отримали запрошення взяти участь у конкурсі «Харківські асамблеї», який проходить в університеті у травні місяці і збирає майже весь контингент майбутніх абітурієнтів консерваторії, не випадково багато випускників Херсонського музучилища вчаться саме в ХНУМ.

Марина Єгорова

Повернутися