Кафедра історії української та зарубіжної музики

• Драч Ірина Степанівна, завідувач кафедри, доктор мистецтвознавства, професор
• Рощенко Олена Георгіївна, доктор мистецтвознавства, професор
• Жданько Андрій Миколайович, кандидат мистецтвознавства, доцент
• Іванова Ірина Леонідівна, кандидат мистецтвознавства, доцент
• Мізітова Аділя Абдуллівна, кандидат мистецтвознавства, доцент
• Сердюк Олександр Віталійович, кандидат мистецтвознавства, доцент
• Анфілова Світлана Геннадіївна, кандидат мистецтвознавства, доцент
• Ващенко Олена Вікторівна, кандидат мистецтвознавства, доцент
• Лисичка Олександр Миколайович, аспірант, викладач

Систематизацію музично-історичного циклу навчальних дисциплін розпочав на початку 1930-х років випускник класу композиції С.С. Богатирьова Андрій Васильович Ольховський. Надалі, після його від’їзду до Києва, розробку і ведення курсів історії музики продовжила також учениця С. С. Богатирьова Галина Олександрівна Тюменєва. За її ініціативою у 1947 році була створена кафедра історії музики. До роботи були залучені завідувач кабінету історії музики, автор перших праць з історії музичної культури Харкова ХVІІІ-ХІХ століть Йосип Михайлович Миклашевський та старший науковий співробітник консерваторської бібліотеки, людина енциклопедичних знань, спеціаліст у галузі музичного архівознавства, музикант-віолончеліст Борис Олександрович Любимов. Водночас при кафедрі був відкритий кабінет фольклору, який очолив знавець української народної творчості Олександр Іванович Стеблянко. До традиції кафедри увійшли регулярні фольклорні експедиції, в яких брали участь не лише музикознавці, а й композитори.

Дисціплінарний профіль фахової музично-історичної освіти «тюменєвської доби», що тривала до 1979 року,  характеризувався добре налаштованим балансом між фундаментальними і практично зорієнтованими  курсами, науковим пошуком та просвітницькою діяльністю, що стало базовою ознакою подальшого існування кафедри.

«Доба змін», які внесла у життя кафедри вихована там нова генерація українських шістдесятників, розширила горизонти у вивченні музичної історії, суттєво оновила методологічний арсенал, висунувши у якості пріоритетних для вивчення явища  сучасної музичної практики, у тому числі виконавства. Крім класичної музичної спадщини у дослідницьке та навчальне поле кафедральних зацікавлень увійшла музика ХХ століття у всій її різноманітності. Українська музична історія та сучасна композиторська практика органічно були вписані у широкий контекст світового мистецтва. Основним ініціатором кардинального оновлення «кафедрального контенту» стала вихованка Г. О. Тюменєвої Марина Романівна Черкашина, яка  очолювала після своєї вчительки кафедру до 1985 року. Її внесок у розбудову кафедри і – ширше – українського музикознавства сьогодні є відправним пунктом для подальших наукових розвідок у рамках започаткованого у 2021 році міжнародного симпозіума «Черкашинські читання».

Вхід кафедри у сучасність забезпечила ще одна учениця Г. О. Тюменєвої – Лідія Іванівна Шубіна, яка більше тридцяти років опікувалася у якості завідувачки кафедрою розвитком харківської музично-історичної школи. Її керівництво підпорядковувалося ідеям наступності, що реалізувалися у будь-яких кризових ситуаціях. Насамперед, вдалося зберегти музично-просвітницькі традиції кафедри, знайдений і апробований раніше баланс теоретичної та практичної складових освіти. На межі ХХ-ХХІ століть акцент у підготовці фахового музикознавця був перенесений на вирішення гострої у ситуації застосування нових технологій проблеми методичного оснащення процесу викладання музичної історії та музичної літератури на всіх рівнях навчання.  Відповіддю на актуальні виклики сьогодення стало заснування міжвузівського конкурсу «Арт-журналістика» та низки міжнародних методичних вебінарів, участь в яких є для багатьох зацікавлених викладачів музично-теоретичного циклу дисциплін ефективним шляхом підвищення кваліфікації та долучення до актуальних методик викладання.

На певному етапі склалася ситуація, коли виникла потреба у виокремленні культурологічно орієнтованого комплексу дисциплін (у тому числі етномузикології як науки про буття традиційних культур), і кафедра історії музики стала «донором» для утворення кафедри світової та української культури, яку очолила Олена Георгієвна Рощенко. Недовгий, але яскравий час існування цієї новоствореної загально університетської кафедри був, насамперед, позначений зміцненням позицій «україністики» в університетській науці та освіті. Її першорядне значення відбилося в оновленні історичної назви кафедри, яка після об’єднання, присутня в університетській структурі як «кафедра історії української та зарубіжної музики». Потужне ядро харківських етномузикологів, яке формувалося у лоні кафедри історії музики доєдналося до музикознавців-аналітиків кафедри аналізу музики та інтерпретології. 

Сьогодні кафедру історії української та зарубіжної музики складають представники чотирьох (!) наукових генерацій харківської музично-історичної школи. Кафедральна молодь із досвідом міжнародних стажувань у Польщі, Німеччині, Великої Британії разом із досвідченими метрами  виходить на якісно новий рівень засвоєння та збагачення музично-історичної науки. Лекційні та індивідуальні заняття, спільна робота викладачів, студентів, магістрантів, аспірантів, докторантів кафедри над науковими темами та численними мистецькими проєктами у повній мірі розкриває потужний інтелектуальний потенціал, який накопичений колективом – сузір’ям яскравих особистостей, різних і незрівняних, але здатних до конструктивного діалогу за ради спільної справи.