Архів подій. Жовтень 2016

17 жовтня. Творча зустріч з акторами Львівського драматичного театру імені Л. Курбаса (театральний факультет)

17 жовтня на театральному факультеті відбулася творча зустріч студентів з акторами Львівського академічного театру імені Леся Курбаса – Олегом Стефаном та Ярославом Федорчуком, які провели для студентів факультету майстер-клас з акторської майстерності.



16 жовтня. «Харківські асамблеї». Концерт-закриття (диригент Гвідо Румштадт, Німеччина)

XXIII "Харківські асамблеї". Закриття. Ф.Мендельсон ораторія "Ілія"



Закриття фестивалю було знаменним першим в Україні виконанням Увертюри Фанні Хензельт (сестри Ф. Мендельсона), Концерту Ф. Мендельсона для 2 фортепіано з оркестром (солісти – Олег Копелюк та Ігор Седюк), Симфонії №5 «Реформаційної» Ф. Мендельсона та частин ораторії «Ілія». На сцені  студентський оркестр ХНУМ імені І.П. Котляревського та Молодіжний симфонічний оркестр «Слобожанський», студентський хор (художній керівник - заслужений діяч мистецтв України Сергій Прокопов), солісти – Тан Чжен, Дар’я Пономарьова, Олександра Кузьміна, Марія Вінцерська, Максим Ворочек. Диригент – Гвідо Румштадт (Німеччина).










15 жовтня. «Харківські асамблеї». Концерт камерного оркестру.

 В програмі концерту прозвучали твори Ф. Мендельсона: Симфонія для струнного оркестру № 10, Концерт для скрипки, фортепіано та струнних, Адажіо зі струнного квартету (перекладення Л. Холоденка), Концерт для скрипки та струнного оркестру d-moll. Солісти - Антон Холоденко (скрипка, Франція) та Дмитро Треничев (фортепіано, Україна).






Рецензія Анни Лавринюк
Рецензія Євгена Лебедєва

15 жовтня. «Харкіські асамблеї». Концерт викладачів ХМУ ім. Б. Лятошинського

Ти без коріння  перекотиполе,
а корінь там, де вся твоя рідня.
Г. Клок

Мы живём в стремительно меняющемся мире. Иногда эти перемены так резки и непредсказуемы, что пугают нас, лишая уверенности в завтрашнем дне. В такой сложной ситуации тем более значима роль традиции — явления, обеспечивающего устойчивую связь времён и поколений. Музыкальное исполнительство, как таковое, является традицией в полном смысле этого слова (к тому же, скорее устной, чем письменной). Но в его рамках можно выделить и традиции нижестоящих уровней — локальные исполнительские школы.

Как известно, история профессионального музыкального образования в Харькове начинается с основания в 1883 году Харьковского музыкального училища. Второй важнейшей вехой на этом пути стало открытие Харьковской консерватории в 1917 году. Эти два учебных заведения оказались прочно связаннымив систему, обеспечивающую подготовку музыкантов и педагогов Харьковщины. И именно о конкретном проявлении этой традиции связи культурных центров пойдёт речь.

15 октября в Большом зале Харьковского национального университета искусств состоялся концерт преподавателей фортепианного отдела Харьковского музыкального училища (что, опять-таки, традиционнодля «Харьковских Ассамблей»). Для каждого из выступавших это был особо ответственный момент, ведь зал был полон молодых музыкантов, с замиранием сердца следящих за своими педагогами. Присутствовали и некоторые учителя преподавателей ХМУ, наблюдающие за успехом своих бывших учеников, а теперь коллег. Но залом владела уверенность в том, что всё пройдёт как должно: она читалась на лицах и зрителей, и исполнителей, и ведущей концерта Екатерины Подпориновой. И опытные музыканты не обманули этих ожиданий.

Первой выступила Ирина Петренко, представившая свою версию Фантазии c-moll В. А. Моцарта (K 475). В ней были особо заострены контрасты между разными разделами — вероятнее всего, целью было представить рублике «разного Моцарта» — и философского, и лирического, и страстного. Это находило своё отражение даже на уровне отельного взятого звука, настолько глубокой была разница подходов к каждой части формы. Эстафету приняла Ксения Агишева, исполнившая два экспромта Шуберта ор. 90: Ges-dur и As-dur. Первый из них,наполнивший зал рокотом басов,прозвучал тихо и проникновенно, давая возможность ощутить всю полноту душевной красотытворимого образа. Второй воспринимался гораздо более репрезентативным, в нём было больше «самолюбования» (в самом образе, а не манере исполнительницы). При этом средний раздел прозвучал как искреннее высказывание, без притворной задумчивости. Особое внимание в расстановке звуковых планов здесь было уделено крайнему двухголосию, что усиливало динамизм процесса. В определенном смысле такойконтраст двух экспромтов напоминает сравнение сестёр Лариных — (из «Евгения Онегина»): грустную и мечтательную Татьяну, и Ольгу, над ней посмеивающуюся и пленяющую всех своей жизнерадостностью

Преподаватели не побоялись вынести на сцену и всем известные произведения: Виталий Данилов сыграл Первую балладу Шопена. Её образ получился особенно скорбным —во всех разделах (даже восторженно-лирических) ощущалось незримое присутствие чего-то гнетущего, Дамокловым мечом зависшее над видимым упоением жизнью. Возможно, именно поэтому трагическая развязка не произвела привычного опустошающего эффекта — ведь о жизни, проведённой в страхе, жалеть не приходится. Из интересных исполнительских приёмов хочется отметить крепкое взятие аккорда в узловых местах произведения, и следующую затем фиксацию рук — для того, чтобы «собраться с силами» и продолжить развёртывание событий, догнав ход времени. «Думка» (русская сельская сцена) П. И. Чайковского прозвучала благодаря Светлане Фрид. В первой вариации основной темы особо выразительно и ясно был проведён средний голос в «валторновом» регистре — излюбленный приём Чайковского. Однако вся первая часть была несколько тяжеловесной — это был не полёт души, а скорее её стенание. Вторая же часть, напротив вышла чрезвычайно удалой и залихватской — естественно, в соответствии с программной задумкой композитора. Реприза была настолько трагической, что публика напряжённо ловила каждыйсконцентрированный и сжатыйзвук вплоть до последних, роковых аккордов (один из исключительных случаев возможного нарушения правила «зритель не должен прислушиваться»).

С семью Фантазиями Брамса, ор. 116 выступила зав. фортепианным отделом Ольга Чередниченко. Слушатели с первых нот были захвачены во власть мощного звукового потока, выражающего всю душевную боль создателя этой музыки – личности исключительной. При этом она былавоссоздана так искренне, как своя собственная. Пианистка «творила за роялем» широкими, яркими мазками, безоглядно и бесстрашно. Причин последнему может быть две: найдутся те, кто скажут, что Ольга Викторовна, как зав. отделом, ощущала себя «хозяйкой концерта»; но более верно то, что такое пафосное и эмоциональное звучание было продиктовано глубочайшей внутренней необходимостью высказаться и донести зрительскому залу идею музыки Брамса. Особо хочется отметить глубоко продуманную драматургию исполнения семи фантазий как цикла, в котором Четвёртая фантазия была представлена как преодоление череды трагических образов, без чего художественно осмысленное эмоциональное угнетение (по закону перехода количества в качество) превратилось бы в подлинную разрушающую депрессивность.

Два последних номера концерта представляли разные грани танцевальности. Михаил Левандовский исполнил Intermezzo и Andante maestoso из сюиты Чайковского-Плетнёва «Щелкунчик». Первый номер развивался от чрезвычайно тонких звучаний до триумфального утверждения главной мысли, идеи всепобеждающей любви. В знаменитом Pasdedeux исполнитель с мастерством фокусника распределял мелодическую линию между руками, не нарушая при этом её певучести. Вспоминаются наставления Ф. Листа: «Из духа рождается техника, а не наоборот», которые вполне могут быть проиллюстрированы этим выступлением. Так, поистине волшебно прозвучали арпеджированные «арфовые» пассажи, погружая слушателей в атмосферу доброй сказки. Завершил программу концерта Олег Копелюк «Благородными и сентиментальными вальсами» М. Равеля. Зрители концерта смогли насладится импрессионистически разнообразной гаммой образов: в них была и игривость, и причудливость, и опоэтизированная грусть. Буквально каждый звук говорил о том, что перед нами произведение ХХ века — и в гармонии, и в ритме ощущалось «представление» вальса, — а не его прикладное применение.

Подлинной кульминацией стало короткое, но очень мощное заключительное слово Ольги Викторовны Чередниченко (произнесённое после общего поклона), в котором она поблагодарила ХНУИ и лично Татьяну Борисовну Веркину за возможность провести этот концерт. Лучшим напоминанием о неразрывной связи училища и консерватории стало искусство самих участников концерта («Почти все мы окончили Харьковское музыкальное училище, все мы без исключения — выпускники этого Университета»). Можно лишь надеяться, что это многолетнее сотрудничество останется незыблемым. Потому что это есть достойнейшая традиция, поддерживаемая жизнями многих и многих музыкантов.

Александр Лисичка, музыковед

14 жовтня. «Харківські асамблеї». 48 пісень без слів Ф. Мендельсона (клас – народної артистки України, професора Тетяни Вєркіної).

Концерт унікальний виконанням всіх пісень без слів для фортепіано Фелікса Мендельсона, які той писав протягом всього свого життя. Виконавці –  лауреати Міжнародних конкурсів, студенти та випускники класу народної артистки України, професора Тетяни Вєркіної Владислав та Родіон Хайрутдінови, Максим Шадько, Сергій Казанцев, Ярослав Петровський, Петро Рудик, Олександр Войтко, Петро Янчук, Павло Гмирін, Денис Кашуба, Дмитро Старцев, Олег Копелюк, Анна Сагалова.



При всем разнообразии концертной программы фестиваля «Харьковские ассамблеи», посвященного Феликсу Мендельсону, подлинным событием стало исполнение цикла «Песни без слов». Первой реакцией у  потенциальных слушателей на эту информацию о предстоящем «музыкальном марафоне» была настороженность, поскольку музыка одного автора в одном жанре для одного инструмента, занимающая целый вечер, не сулила, казалось бы, разнообразных впечатлений. Однако действительность развеяла все сомненья.
В исполнении «Песен без слов» принимали участие студенты различных курсов и выпускники кафедры специального фортепиано под чутким руководством Татьяны Борисовны Веркиной. Первые двадцать четыре пьесы прозвучали в исполнении совсем юных музыкантов. Тем не менее им удалось воссоздать индивидуальный облик мендельсоновской миниатюры, ее поэтичность, эмоциональную отзывчивость. Одновременно хочется отметить тонкий вкус молодых пианистов, их владение звуком, умение выстроить фортепианную фактуру, в которой ясно прослушиваются разные планы и соответствующая тембральная окраска.
Последние песни без слов были поручены более опытным пианистам, среди которых лауреаты международных конкурсов, магистры, аспираты, продолжающие шлифовать свое мастерство, уже зрелые исполнители. Каждый из них продемонстрировал не просто отличную школу пианизма – владения инструментом, эмоциями, интеллектом, но и творческую индивидуальность. Каждая пьеса, сыгранная ими, воспринималась как подлинно уникальный фрагмент неисчерпаемого мира Мендельсона. Глубоко проникая в стиль композитора, исполнители одновременно высвечивали те его грани, которые связывают Мендельсона, с одной стороны, с Р. Шуманом (что проявилось в исполнении Олега Копелюка), с другой – с Й. Брамсом (интерпретация Дмитрия Старцева). Максим Шадько донес те свойства мендельсоновского цикла, которые раскрывают многогранный мир образов, свойственных романтической личности. Несмотря на обилие музыкальных впечатлений, а возможно и благодаря им, по окончании цикла «Песен без слов» у слушателя возникло ощущение сожаления, что это райское пребывание в райском саду завершилось со звуками хорала в 48 песне.

И. Л. Иванова, профессор кафедры истории украинской и зарубежной музыки


Я считаю сегодняшний концерт событием, как для Харькова, так и Украины. Мы привыкли слушать отдельные, наиболее яркие, лучшие, популярные из «Песен без слов» Феликса Мендельсона. А здесь мы услышали все 8 тетрадей и теперь имеем представление в целом о творческом «я» композитора на различных этапах становления. Конечно же, по техническому и художественному уровню все песни очень разные, необходимо иметь музыкальные интеллект и мастерство, чтобы распознать заложенные композитором в музыкальном тексте различные задачи. На концерте музыканты, сменяя друг друга, исполняли по три – четыре песни, однако сложность задачи заключалась в том, чтобы выстроить драматургическую линию концерта как единое целое, в художественном плане нечто непрерывное.
Хотелось бы пожелать исполнителям продолжать «поднимать» неизвестные страницы творчества различных композиторов, ведь немало произведений, которые незаслуженно пребывают «в тени».

С. П. Турнеев, заслуженный деятель искусств Украины,
декан исполнительско-музыковедческого факультета

Я считаю, что этот концерт – один из важных проектов, поскольку на высочайшем уровне прозвучали мало исполняемые произведения. Палитра мендельсоновских образов очень разнообразна, как и список участников. Хотелось бы выделить исполнение Дениса Кашубы, Максима Шадько, Анны Сагаловой, Олега Копелюка, которые показали себя как сложившиеся исполнители. Стоит преклонить голову перед исполнителями за стремительность темпа подготовки при таком колоссальном объеме работы, столь насыщенная программа была «поднята» за весьма краткий срок, при этом исполнителями было продемонстрировано и прекрасное владение звуком, и понимание музыкальной формы. И главное, что была зрительская отдача, поскольку многие пришли не просто в очередной раз послушать класс Татьяны Борисовны Веркиной, а приобщиться к исполнению такого грандиозного проекта, как «полное собрание» 48 «Песен без слов» в пределах концерта одного класса.
И напоследок стоит сказать, что в ближайшее время слушателей ожидает новый проект, а именно: исполнение студентами 5 курса квартетов и квинтетов Ф. Мендельсона в переложениях для двух фортепиано.

В. М. Птушкин, заведующий кафедрой композиции и инструментовки,
профессор, народный артист Украины



Рецензія Альони Гладишко

13 жовтня. «Харківські асамблеї» Концерт Вольфганга Манца (фортепіано, Німеччина)

Вольфганг Манц — лауреат багатьох конкурсів, поміж яких Leeds International Piano Competition (1981)та Конкурс Королеви Єлізавети (1983), професор Нюрнберзької консерваторії. До його репертуару входять більш ніж 50 концертів з оркестром та широкий спектр фортепіанної музики від Баха до сучасних композиторів. Вольфганг Манц регулярно є членом журі міжнародних конкурсів, проводить концерти та приймає участь в майстер-класах по всьому світові. Виступ В.Манца в рамках «Харківських асамблей»  відбувся за підтримки Гьоте-інституту та КПЦ «Дім Нюрнбергу». У програмі – Інтермеццо Й. Брамса, Фантазія Ф. Мендельсона, Етюди-картини С. Рахманінова.


Рецензія Елеонори Максютенко

12 жовтня. Круглий стіл «Вища мистецька освіта як стратегічний інструмент культурної ідентичності» (за участі Міністерства культури України). Фото - Григорій Ганзбург

12 жовтня. «Харківські асамблеї». Концерт гітарної музики

Концерти класів у рамках фестивалю «Харківські асамблеї» - усталена традиція. Концерт класів гітари заслуженого артиста України, професора Володимира Доценка та кандидата мистецтвознавства, доцента Вікторії Ткаченко був вписаний у програму цьогорічного фестивалю, присвяченого творчості Ф. Мендельсона. Пролунала музика М. Джуліані, Ф. Тарреги, Н. Коста, М. Костульнуово-Тедеско, Н. Паганіні, М. Льобета, А. Барріоса, М. де Фальї.








11 жовтня. «Харківські асамблеї». Концерт вокальної музики. Наталія Гребенюк. Станіслав Калінін (орган)

Однією з «культурних констант» фестивалю «Харківські асамблеї» завжди є концерти лауреата міжнародних конкурсів, доктора мистецтвознавства, професора кафедри сольного співу Наталії Гребенюк, котра приймає участь в «Харківських асамблеях» з самого їх початку.

Концерт Наталії Євгенівни та вихованців її класу (Єлисея Башевського та Аліни Лядової) відбувався в Будинку органної та камерної музики, тому другим «героєм вечора» став Станіслав Калінін. Але присвячена програма була, звичайно ж, Феліксу Мендельсону-Бартольді, тому, хто своїм життям ілюструє поняття «романтична універсальна особистість». Ведуча концерту Наталія Антонова зазначила, що творчість Мендельсона в Україні вивчена досить фрагментарно, тому виконавці обрали менш його відомі твори, що за своєю художньою цінністю, однак, не поступаються загальновизнаним шедеврам.

Програму вечора розпочала Баркарола Мендельсона у виконання Наталії Гребенюк та Станіслава Калініна (орган). Слухачі мали нагоду почути незвичайне поєднання типових для цього жанру «колихань» фактурита звучання органу. З дивовижним психологізмом співачка розповіла щиру історію кохання. Дуже зворушливо тадушевно була виконана пісня «Зулейка» з провідною ідеєю в словах «Лише погляд його – розквітне моя душа» — словах, що передають стан, знайомий кожному. Першим оперним номером вечора стала арія Фатіми з опери Вебера«Оберон», що особливо сподобалася слухачам своєю складністю та мелодичною яскравістю повторюваного мотиву.

Виконавці не позбавили глядачів можливості почути й сольну органну музику. Три органні прелюдії Ф. Мендельсона «ожили» під руками С. Калініна. Здавалося, що так би звучала музика Баха, якщо він був би романтиком. Органістові вдалося змусити публіку відчувати весь спектр закладених в музиці емоцій: і благодатний спокій, і полум’яну пристрасть, і задумливість, пов'язану з поліфонією.
Звісно, географія музичних образівне обмежилася Німеччиною: пролунали дві Французькі пісні. «Пісня метелика» Ф. Мендельсона-Л. Шпора у виконанні Аліни Лядової нагадала про втілення цього образу в циклі Р. Шумана та романсі Г. Форе «Метелик та фіалка». Пісня Мендельсона «Радість зустрічі» пролунала дуже піднесено – ймовірно, для Аліни Лядової зустріч з привітливою аудиторією була сповнена щирого щастя. Органічною частиною концерту стали дві арії епохи бароко: з опери «Сын-соперник, или Новая Стратоника» Д. Бортнянського (А. Лядова), та арія Зарастро з опери Генделя «Орландо» (Єлисей Башевський). Перша з них становила зізнання в коханні, але «з корекцією» на стиль: без надмірного виявлення емоцій, з відчуттям світлої радості. Ствердження про умовність оперного театру нагадало тріумфальне звучання мажору на словах «Того, кто меня победил». Друга арія уособлювала віртуозність — відомо, що її барокова традиція асоціювала з честю та героїзмом (не забуваймо, що слово virtuteперекладається з латини як чеснота). Й насправді, виконавцеві знадобилася неабияка звитяга, щоб подолати складні пасажі — давши змогу почути незвичайно рухливий низький голос.

Одночасно і створюючи стильовий контраст, і зберігаючи зв'язок з минулим, Є. Башевським була виконана Друга балада Босуела з опери С. Слонімського «Марія Стюарт». Ключові слова балади — «Сильним потрібна висота»— сповнені усвідомлення великої відповідальності за виконання свого життєвого призначення, заклик «не розмінюватися» на дрібниці. Партія органу не залишала сумнівів ані в тому, що це «Марія Стюарт», ані в тому, що це — Слонімський: з одного боку, створюючи неповторний національний шотландський колорит через асоціацію з волинкою, а з іншого — виводячи гармонію за межі суворої функціональності. І знов лунав Мендельсон — перші дві частини його Першої органної сонати. С. Калінін зміг виявити різні грані цього шедевру — і драматизм, і лірику, і задумливість. Оскільки тембр органу насамперед асоціюється з супроводом богослужіння (принаймні в католицькій традиції), перша частина сонати сприймалася як пристрасна молитва, а друга — як подяка Богові за можливість існувати в цьому світі.

Завершенням концерту стали три номери у виконанні Наталії Гребенюк. В арії з опери Г. Доніцетті «Марія ді Роган» виконавиця змогла і продемонструвати свою віртуозність, і досягти надзвичайно цікавого акустичного ефекту. Справа в тім, що акустика Органної  зали, при всіх своїх чеснотах, має один момент, що не завжди «грає на руку» музикантам — доситьсильне відлуння може змішувати окремі звуки (подібно до надто довго утриманої педалі роялю). Але Н. Гребенюк змогла синхронізувати свої crescendo та diminuendo з нарощенням та спадом загальної звукової маси — вибудувати «ансамбль самій з собою». Звісно, це був певний вихід за межі стилю, але це було необхідне пристосування до складних умов, до того ж, досить доречним доповненням знайомого твору.

Непоказовою молитовністю було відзначено виконання твору Олега Янченка «Богородице, Дево, радуйся». Відхід від класико-романтичної музичної мови твору був необхідним для втілення саме сучасного релігійного почуття сучасної людини, підкреслюючи значення віри в Бога як однієї з вічних опір людяності, особливо необхідних в наш непростий час. Включення латинської фрази «Ave Maria» підкреслювало єдність християнської віри всіх конфесій, що вступало в своєрідний резонанс із девізом цьогорічного фестивалю: «Фелікс Мендельсон: магія єднання». Слід відзначити неабиякий емоційний вплив цієї молитви на слухачів: одна жінка в залі по завершенню номера сиділа, закривши обличчя руками. І коли чоловік, що був поруч із нею, спитав її: «В чому справа?», вона слабким і тремтливим голосом відповіла «Все гаразд».

Напевно, усвідомлюючи та передбачаючи це, Наталія Євгенівна вирішила надати концерту життєрадісного завершення, виконавши «на біс» пісню Дж. Паізелло «Циганка» (продемонструвавши, до того ж, майстерність миттєвого перевтілення).Завдяки цьому глядачі концерту виходили з Органної зали, на веселий мотив наспівуючи і гадаючи:«Qui vuolla zingarella?» («Чого хоче циганка?»).
Саме таким і був цей вечір — захоплюючим виром яскравих емоцій. Залишається лише пошкодувати, що так мало відвідувачів змогли ним насолодитися, адже в той же час проходили ще два концерти, тому перед кожним поціновувачем класичної музики поставало нелегке питання: де саме насолодитися високим мистецтвом? Але я впевнений, що жоден з тих, хто був того вечора в органній залі на концерті Н. Гребенюк, не пошкодував про свій вибір.

Олександр Лисичка,
музикознавець


11 жовтня. «Харківські асамблеї». Гала концерт Першого відкритого фестивалю-конкурсу "Харківські асамблеї".
11 жовтня в рамках фестивалю "Харківські асамблеї" відбувся концерт з нагоди ювілею заслуженого діяча мистецтв України, професора Валерія Алтухова. Виступом оркестру Харківської філармонії керував народний артіст Росії (у минулому - учень В. Алтухова) Дмитро Лісс. Пролунали Увертюра Ф. Мендельсона "Сон в літню ніч",  7 Симфонія Л. Бетховена, Концерт для кларнету з оркестром А. Копленда (соліст - Владислав Петрик), Концертна фантазія для кларнету, арфи та струнного оркестру Ольги Вікторової (твір, присвячений В. Алтухову), солісти - Валентин Правосуд, кларнет, Вероніка Лемішенко, арфа)







Повернутися