П О Д І Ї
Грудень 2017

Архів подій

 21 грудня. Концерт фортепіанного дуету: М. Ушакова – Є. Продоус

Фортепіанний дует Маргарити Ушакової і Євгенії Продоус – студенток класу Н. В. Горецької вже яскраво заявив про себе на міжнародному конкурсі фортепіанних дуетів імені Ф. Шуберта в квітні цього року в місті Йєсенік (Чехія). В молодшій віковій категорії вони отримали третю премію. Для юних піаністок це було  надзвичайною подією і високою оцінкою їх творчої роботи зі своїм наставником. Хоча Маргарита і Євгенія знайомі давно і паралельно виступали на однакових конкурсах, в дуеті вони грають не більше року. За цей час підготували репертуар з популярних творів Моцарта, Шуберта, Рахманінова, Пулєнка.


М. Ушакова та Є. Продоус разом із творчим керівником
– кандидатом педагогічних наук, професором Н. В. Горецькою

У четвер 21 грудня фортепіанний дует виступив з концертною програмою, до якої увійшли як твори з їх конкурсної програми, так і нові.

Переважна частина концерту була присвячена романтичній музиці, насамперед Ф. Шуберту – прозвучали Полонез № 1 з циклу «Чотири полонези для фортепіано в чотири руки» і Фантазія фа мінор.

Фантазія Ф. Шуберта має присвяту Кароліні Естерхазі. На знаменитій картині Густава Клімта зображено Шуберта за роялем, а попереду, немов фея, його муза – Кароліна Естерхазі. До виконання фантазії долучалися багато видатних фортепіанних дуетів, також існує чимала аудіотека інтерпретацій твору. Дует Маргарити і Євгенії виступив технічно і зіграно. Однак, найбільш досконало виконаною і близькою до душі піаністок стала Фантазія С. Рахманінова для двох фортепіано, що готувалася на конкурс. Щиро, вільно, різноманітно і широко лунала прекрасна музика, завершуючи концерт.

Побажаємо дуету нових конкурсів і нових нагород в подальшій творчій кар’єрі. «Кожен концерт – це завжди зростання і завжди бажання щось удосконалити, щось додати», – зазначила Наталія Горецька.

Марина Єгорова
Фото – Марина Єгорова


19 грудня. Вечір пам’яті Р. П. Папкової

Цього року виповнилося 90 років із дня народження видатної піаністки, викладача кафедри спеціального фортепіано Римми Петрівни Папкової, яка працювала в нашому університеті протягом понад 50 років, і сьогоднішній вечір було присвячено вшануванню її пам’яті. Слухачам довелося не тільки насолодитися цікавою програмою, що складалася з сольних, камерно-ансамблевих та концертних творів для фортепіано, але й скласти уявлення про особистість Р. П. Папкової, творчий портрет якої яскраво змалювала ведуча концерту кандидат мистецтвознавства, доцент К. В. Підпорінова. В її розповіді поєдналися цікаві факти з життя піаністки зі спогадами її сучасників і колишніх студентів.

По завершенню ростовського музичного училища, Римма Петрівна вступила на ІІ курс Харківської державної консерваторії в клас відомого педагога, професора Людвіга Йосифовича Фаненштіля. Паралельно розпочалася її плідна робота в харківській музичній десятирічці. По завершенню консерваторії в 1953 році Римма Петрівна залишилась викладати на кафедрі. Значного вплив на піаністку справило творче та товариське спілкування з легендарним музикантом В. В. Топіліним.

Окрім педагогічної, Р. Папкова активно вела концертну діяльність. За спогадами колег, на всіх концертах Римми Петрівни буквально «яблуку ніде було впасти», публіка її любила. Сучасники зазначають, що це була дивовижно харизматична, активна, подекуди свавільна творча особистість, завжди емоційно переконлива та відверта у музиці. Особливо вдалими були ії інтерпретації фортепіанних творів композиторів-романтиків – Франца Шуберта, Роберта Шумана, Ференца Ліста, Йоганнеса Брамса та Сергія Рахманінова.

Не випадково в сьогоднішньому концерті панувала лірична домінанта – програма вечора складалася переважно з романтичних або близьких романтизму за часом творів – М. Метнера, К. Дебюссі, С. Рахманінова, Ф. Шопена, відтінених музикою А. П’яцоли та Л. Бетховена. Окрім вибору концептуальної, близької творчій особистості Р. Папкової концертної програми, випускники ії класу, серед яких – Л. Суздальцева, В. Птушкін, – сьогодні вшанували пам’ять майстра своїми сольними виступами.

Відкрила вечір Соната-спогад М. Метнера, що належала до числа улюблених творів Р. Папкової, у виконанні Ганни Сагалової (старший вкиаладач кафедри спеціального фортепіано). Далі прозвучали чотири прелюдії К. Дебюссі. Н. Руденко (доцент кафедри спеціального фортепіано) відтворила широкий образно-емоціний діапазон від меланхолійних «Кроків на снігу» до скерцозно-театрального «Генерала Лявіна, ексцентрика». Поєднання невимушеного оповідального тону висловлювання з витонченістю звукопису в прозорих, ліричних епізодах і соковитою насиченістю тембру в гармонічно терпких, майже джазових фрагментах надало яскравості виконавській палітрі і справило враження глибокого розуміння музики К. Дебюссі.


Доцент кафедри спеціального фортепіано Н. Руденко

Юрій Попов (доцент кафедри спеціального фортепіано) продовжив вечір трьома етюдами-картинами С. Рахманінова (g-moll, C-dur, cis-moll), а «Смерть янгола» А. П’яцоли (Lamuertedelangel), насичена бароковими алюзіями і гострими ритмічними формулами, у виконанні Марченка Валерія та Людмили Суздальцевої яскраво відтінила романтичну програму першого відділення.


В. Марченко в дуеті з Л. Суздальцевою

Друге відділення відкрив Перший фортепіанний концерт Ф. Шопена у виконанні Сергія Казанцева (клас Т. Б. Вєркіної) разом із студентським оркестром ХНУМ (диригент В. Жадько). Соліст продемонстрував емоційну стриманість, культуру звуку,  що не завадили разом з тим розкрити глибокий ліризм концерту, і видають у цьому молодому піаністі, студенті ІІІ курсу, зрілість музичного мислення. Найбільш складною в концерті з точки зору інтерпретації видається завдання знайти відповідну «міру ліризму» у другій повільній частині, щоб не перейти до фальшиво-перебільшеної екстатики або, навпаки, сухої відстороненості, зберегти незмінно м’яке туше і в той же час втілити майже вагнерівську безкінечність, плинність мелодичної лінії. Із цими завданнями С. Казанцев впорався блискуче і переконливо (публіка без перебільшення слухала Larghetto, затамувавши подих), а сама друга частина була сприйнята на «єдиному» диханні, як щира сповідь, в якій в той же час всі звуки підпорядковані виразному, ретельно вистроєному інтонаційному сюжету, а не раптовим «душевним поривам».


Сергій Казанцев, Вікторія Жадько разом із студентським оркестром ХНУМ

Завершилася концертна програма масштабною Фантазією с-moll Л. Бетховена ор. 80 для фортепіано, хору та симфонічного оркестру. Солістом виступив випускник класу Р. Папкової, Народний артист України Володимир Птушкін у супроводі хору виконавсько-музикознавчого факультету ХНУМ (хормейстер – Євген Маляревський) та студентського симфонічного оркестру під керівництвом В. Жадько. У прочитанні В. М. Птушкіна бетховенський твір прозвучав яскраво театральним, з раптовими, цікавими драматургічними акцентами, широкою амплітудою емоційно-динамічних віддтінків, не без певної долі іронії та ексцентрики - те що, власне, відзначає творчу особистість Володимира Михайловича і як композитора. Певні сценічно-візуальні асоціації виникали і в майстерно вистроєному диригентом діалозі піаніста з оркестром, а хорова кода Фантазії стала урочистим фіналом концерту.

Олена Ващенко
Фото – Людмила Казакова


15 грудня. Майстер-клас Людмили Марцевич (НМАУ)

Майстер-клас Людмили Марцевич, народної артистки України, професора НМАУ імені П. І. Чайковського привернув увагу  багатьох  студентів і викладачів університету мистецтв.
 Біографічна довідка: вона народилася у Білоруссії. Музичну освіту одержала в Одеській середній спеціальній школі імені П. С. Столярського і Одеській державній консерваторії імені А. В. Нежданової (нині – Одеська національна академія) у класах професорів М. Старкової, Є. Вауліна, Л. Гінзбург. Закінчила аспірантуру Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського (нині–  Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) в класах професорів Я. Зака (Москва) та В. Сєчкіна (Київ). Інтенсивну концертну діяльність розпочала ще ученицею 10 класу в 1963 році після перемоги на Українському конкурсі піаністів ім. М. В. Лисенка (Перша премія). Неоднаразово гастролювала у Франції, Німеччині, Норвегії, Словаччині, Іспанії, Кореї, Польщі, США, Китаї, Кувейті. За роки творчої діяльності піаністка зіграла понад 7000 концертів.

Л. Марцевич виступила 14 грудня з концертом у Харківській філармонії, а наступного дня провела майстер-клас зі студентами і асистентами –стажистами: Мариною Семко (творчий керівник Ганна Сагалова), Михайлом Харакозом (творчий керівник Ігор Седюк), Сергієм Казанцевим (клас Тетяни Вєркіної). Заняття пройшло в активному темпі і було насичене цікавими моментами, де  виявився тонкий  артистизм майстра і величезний досвід практикуючого концертуючого музиканта. У притаманній Л. Марцевич делікатній і стриманій виконавській манері, вона дуже чутливо і обережно висловлювала всі зауваження, спокійно і розсудливо пояснювала, трохи хвалила і постійно намагалася зацікавити слухачів і виконавців своїми думками, іноді спогадами про своїх наставників.

 Виконавці зіграли кардинально протилежні за змістом і стилем твори: «Сатанічну поему» О. Скрябіна, Токату g-moll Й. С. Баха, Перший концерт для фортепіано з оркестром Ф. Шопена.

В роботі з Мариною Семко Людмила Марцевич зробила акцент на психологічній стороні твору, але технічні моменти теж не оминула. Як пояснила Людмила Леонідівна, деякі художні зауваження народилися «прямо зараз на сцені». Імпровізаційність була невід’ємною рисою майстер-класу, з програмою заняття піаністка познайомилася перед самим початком. Вона зупинилася на трактуванні нюансів dolce amoroso, які позначені в тексті поеми О. Скрябіна, і поставила питання звідки йде трактування «ніжно і  любовно»? Як зв’язано позначення «іронічно» з обережним використанням повної педалі в цій п’єсі? Приведемо декілька знакових висловлювань Людмили Марцевич щодо виконання «Сатанічної поеми» Скрябіна: «все ж це хитрощі у різних формах», «можливо навіяно впливом, а вірити не можна», « це місце в поемі зіграй на кшталт того, як змінити личину», « він начебто включає свою електрику», «спробуй через гру зобразити портрет».  


Л.Марцевич і Марина Семко

В роботі над Й. С. Бахом з Михайлом Харакозом основна увага приділялася важливим технічним моментам: мордентам, голосоведінню, фразуванню, динамічному плану твору, використанню педалі. Заняття було насичене грою самої Людмилою Марцевич для підкріплення своїх слів, особливо в  моментах, де потрібно було пояснити виразність тембрової зміни чи речитативної «мелодії заяви» (я хочу розповісти ось таку історію) на початку токати.


Людмила Марцевич і Михайло Харакоз

Перший концерт для фортепіано з оркестром Ф.Шопена у виконанні Сергія Казанцева (партія оркестру Олег Копелюк) отримав багато схвальних слів. Людмила Леонідівна підкреслила надзвичайну технічну складність твору, з якою впорався виконавець, а також зупинилася на виразному звуковидобуванні, що притаманне Сергію. Вона побажала подальшого зростання і нарощування виконавської майстерності  у плідній співпраці з викладачами всім учасникам і слухачам майстер-класу.

Марина Дербас
Фото – Марина Дербас

 


13, 15 грудня. Концерти студентів-композиторівХНУМ в ХССМШі

13 и 15 декабря 2017 года в рамках профориентационной работы кафедры композиции и инструментовки ХНУИ имени И. П. Котляревского состоялись концерты в Харьковском музыкальном училище и Харьковской средней специализированной музыкальной школе-интернате.  В концерте прозвучали инструментальные, вокальные и хоровые сочинения различных жанров студентов-композиторов 2-6 курсов: А. Наконечной (2 курс, класс проф. В. М. Птушкина), Кр. Зуевой (2 курс, класс проф. В. М. Птушкина), В. Солодовникова (2 курс, класс проф. В. С. Мужчиля), П. Полякова (2 курс, класс проф. В. М. Птушкина), А. Наконечной (3 курс, класс проф. С. П. Турнеева), В. Богатырева (3 курс, класс проф. С. П. Турнеева), Е. Палачовой (4 курс, класс проф. В. М. Птушкина), М. Козыряцкого (4 курс, класс проф. В. С. Мужчиля), Ю. Филипской (6 курс, класс проф. В. М. Птушкина). Яркие, оригинальные в жанровом решении и стилистике произведения молодых композиторов составили интересную программу, нашедшую отклик у слушателей. Представляется, что цель подобных концертов – пробудить интерес учеников школы и училища к профессии, к таинству композиторского мастерства – участниками концерта была достигнута. Очень важно, что с композиторами сотрудничают великолепные исполнители: М. Винцерская, С. Корепанов, Д. Бевз, А. Будко, В. Деркач, О. Грешная, Д. Дудникова, хор Свято-Троицкого храма (регент А. Гома). Среди планов студентов и преподавателей кафедры – проведение подобных мероприятий, привлекающих абитуриентов в наш Университет, во втором семестре.

Анна Савченко


12 грудня. Джаз під ялинкою

12 грудня 2017 року у великій залі Харківського національного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського відбулася творча подія, що за останні декілька років стала вже доброю традицією. «Зимовий вечір JAZZ’у» творчої майстерні доцента Наталі Дрожжиної переконливо довів, що така форма джазового вечора – зустрічі є цікавою і необхідною великій кількості слухачів і музикантів.

Старовинною щедрувальною піснею «В пана у Петра», яка задала різдвяний настрій і святковий тон усьому концерту, розпочав концертну програму студентський фольклорний гурт «Стежка». «Цю пісню, – як розповіла нам керівник гурту кандидат мистецтвознавства, доцент Ірина Романюк, – свого часу було записано у нас на Слобожанщині, в одному із сіл Сумської області від бабусь, народжених ще наприкінці ХІХ століття. У пісні оспівується пишність і добробут родини господаря, до якого завітали щедрувальники, щоб привітати усю його родину з Новим роком». І дійсно, архаїчний стрій пісні вказує на її давнє походження. А завдяки музикантам з джазового колективу «Jazz Road Quartet» (ф-но – Б. Стецюк, бас-гітара – В. Карбовський, ударні інструменти – В. Леоненко, саксофон – Р. Стецюк) слухачі мали нагоду почути цю маловідому серед широкого загалу народну пісню в джазовій обробці. І по реакції слухачів було зрозуміло, що це був вдалий творчий експеримент.

Цікаво, що дівчата із фольклорного студентського гурту «Стежка» – це не професійні фольклористи, які фахово вивчають традиційну культуру, а студентки різних спеціалізацій нашого університету, які у вільний час із задоволенням вивчають аутентичну музику України. Показово, що народна старовинна культура, її самобутнє звучання знаходить відгук у серцях сучасної молоді, більше того – вона органічно «вписується» у її смаки та вподобання. Ось, наприклад, студентка 3 курсу оркестрового факультету Катерина Чижова, яка навчається естрадно-джазовому співу у класі Н. В. Дрожжиної і, водночас, співає у «Стежці», зазначає:
– Я обожнюю українську традицію співу, яка втілена в автентичній пісні в особливій, незвичній для сучасного слухача, яскравій манері голосоведення. Відкриття для себе співочої краси народної пісні слугує і розкриттю закладеного в нас культурного генокоду – того творчого та духовного потенціалу, що обов'язково повинен проявитися у сучасної молоді.

Цю думку підтримує і джазовий піаніст Богдан Стецюк, який підкреслив, що «український фольклор такий багатий та яскравий, тому що в ньому закладено величезний обсяг інформації». І ця глибока зацікавленість нашої молоді народною старовинною музикою була щиро оцінена вдячними слухачами.


Диригент студентського симфонічного оркестру ХНУМ ім. І. П. Котляревського, кандидат мистецтвознавства, доцент І. В. Вербицька виділила особливі для неї моменти представленої програми:

– Дуже переконливо пролунала для мене лірична композиція «Say something», підготовлена першокурсниками двох кафедр (солісти – вокал: Гідаят Сєїдов і Марія Деменко, партія скрипки – Д. Дудникова і А. Віловская, партія віолончелі – М. Мальсагова, партія ф-но – О. Воропаєва), в якій наївність і щирість героя балади (Гідаят Сєїдов) поєднувалася з мудрістю і зрілістю його витонченої душі (Марія Деменко). І це поєднання дало високий художній ефект. На мою думку, ця балада-сповідь по-справжньому зворушила усіх присутніх у залі. Оскільки мені особливо припав до душі цей дует, відразу виникла ідея про спільний проект, бо захотілося зробити щось незвичне і оригінальне в програмі з симфонічним оркестром.


–  Особливо хотілося відзначити, що кожен номер святкового проекту мав свою родзинку, бо як чарівна скринька ця концертна новорічна програма радувала і дивувала слухачів новими і несподіваними сюрпризами. Наприклад, цікавою була ідея об'єднання двох композицій в одне ціле, одна з яких була предтечою появи другої. Перша - українська народна колискова пісня «Ой, ходить сон коло вікон», яка спонукала композитора-майстра, короля Бродвейськіх мюзиклів Дж. Гершвіна на створення шедевру, а саме - колискової Клари з опери «Поргі і Бесс», тема якої згодом стала найпопулярнішим джазовим стандартом (від автора: існує таке історичне припущення, що син емігрантів з Одеси Дж. Гершвін написав цю арію під враженнями від прослуховування на концерті у 1929 р. у Нью-Йорку старовинної колискової пісні «Ой, ходить сон коло вікон» у виконанні Українського національного хору під управлінням О. Кошиця). В концерті «Зимовий вечір JAZZ’у» цю народну пісню слухачі почули в інтерпретації чудового ліричного дуета Гідаята Сеідова і Маргарити Тараненко.



– В цікавій сучасній інтерпретації яскраво пролунала «Summertime» у виконанні співачки з чудовим голосом Аліни Плужнікової (фортепіано – О. Воропаєва, ударні – Г. Кошмай; бас-гітара – І. Остапчук). Бурхливі оплески стали нагородою за артистизм і технічну майстерність солістки, студентки 4 курсу, лауреата багатьох конкурсів та фестивалів.


– Культуру Китайської Народної Республіки мальовничо представила студентка магістратури першого року навчання Чі Чжоу, яка віртуозно грала на традиційному китайському інструменті ґучжен та надзвичайно лагідно співала про кохання дівчини Тяньши. Її виступ збагатив художню палітру концерту і став прикрасою святкової програми.


– У виконанні Софії Черноморової цікаво пролунали в одній інтерпретації дві теми: тема Шортера «Footprints» (сліди) і тема пісні Роджерса з бродвейського мюзиклу «Звуки музики» «My Favorite Things». 100-річному ювілею від дня народження «першої леді джазу» Елли Фітцджеральд була присвячена композиція Дж. Гершвіна «I got rythm», яку виконала Ганна Усіченко в інтерпретації Ніккі Яновські, а різдвяна композиція Х. Мартіна «Have yourself a merry little Christmas» пролунала вишукано у виконанні дебютантки-першокурсниці Маргарити Королькової.

Композицію, яка входить до списку найкращих пісень за версією Rolling Stone і Залу слави рок-н-ролу, композитора Р. Роджерса «Moondance» яскраво і харизматично виконав дівочий дует у складі Катерини Чижової та Анастасії Микитенко. І цього разу професійний рівень виконання було помножено на оригінальне аранжування джазової п’єси.


–  Концерт був дуже яскравим і цікавим, а остання фінальна різдвяна пісня «The Christmas song» (солістка Євгенія Омельченко), - підкреслила кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри оперної підготовки І. В. Вербицька, - об'єднала виконавців і слухачів в одну велику сім'ю, яка зібралася навколо новорічної ялинки, щоб по сімейному тепло і щасливо зустріти Новий рік. Дуже хочеться, щоб було більше таких джазових концертів, які надають можливість духовної реабілітації слухачам, бо це, на мою думку, і є показник справжнього мистецтва.

З питанням про враження від прослуханої програми ми звернулися до декана оркестрового факультету, Заслуженого діяча мистецтв України, кандидата мистецтвознавства, професора М. В. Бевз:
–  «Якщо бажаєте свята, створіть його самі» - цим гаслом можна сміливо охарактеризувати загальний тон концерта, який називався «Зимовий вечір jazz'у» і з великим успіхом пройшов 12 грудня 2017 року у Великій залі Харківського національного університету мистецтв. І цей успіх полягав не тільки в тому, що концертні програми класу Н. В.  Дрожжиної мають сталу популярність у місті Харкові, і на ці концерти завжди збирається вдячна публіка. Вміле поєднання фольк, поп і джаз музики разом із святково витонченим оформленням залу дозволило створити саме таку програму, що залишила відчуття світла і радості в такий складний для нас усіх час. Автор ідеї та керівник цього проекту Наталя Володимирівна Дрожжина зуміла об'єднати навколо себе, крім учнів свого класу, чудову команду студентів і випускників різних кафедр нашого університету, сформувавши оригінальну програму, де творчі побажання своїх учнів було грамотно зібрано в різдвяне намисто ідей, що і дало той чудовий результат, який ми почули в концертній програмі «Зимовий вечір jazz'у». А позитивна енергія всієї програми принесла величезну радість слухачам, які оцінили високий художній рівень концерту, до чого, безумовно, прагнули всі виконавці.

Для мене особисто не було необхідності досліджувати прискіпливим вухом якісь особливо вдалі імпровізації, каденції, думати, що ось це належить до такого напрямку в джазі, що це фолк, а це фанк, соул, бі-боп, а це регтаймовая музика. Інтелекту зовсім не потрібно було напружуватися, бо органіка виконання, загальна захопленість студентів тим, що вони роблять, дійсно створювали концерт-свято, а це, як відомо, дуже важливо в естрадно-джазовому мистецтві. І, безумовно, найдорожче для педагога у виконавському результаті, коли студентам подобається те, що вони роблять на сцені.

Віддаю належне тому, що Н. В. Дрожжина організувала навколо свого класу (а у мене склалося саме таке враження), всі інструменти спеціалізації музичного мистецтва естради та джазу. І, до того ж, захопила в цей проект ще й оркестрантів духової та струнної кафедр, які із задоволенням брали в цьому дійстві участь. Тому що, коли виходить команда, а це дійсно вийшла команда, захоплена спільною справою і закохана в те, що вона робить, відбувається свято і для слухачів, і для виконавців!

На мою думку , одним із важливих компонентів навчання у музичному мистецтві естради та джазу - є здатність до колективної творчості. І на цьому концерті ми були свідками зразка саме такої успішної колективної творчості. Яскравий приклад, коли до солістки Людмили Канівець прийшли музиканти, які давно закінчили наш університет. І створили чудовий номер на тему Н. К. Коула «L.O.V.E.», який запам'ятався своєю оригінальністю (вокал - Л. Канівець, ф-но В. Алтухов, акордеон - М. Шейко, контрабас - Д. Сидоренко, ударні інструменти - М. Чупіс). Родзинкою номера стало те, що солістка не тільки чудово співала, а й скористалась під час виконання джазового твору танцювальними навичками степу, якими вона спеціально оволоділа для більш яскравого виконання композиції в цьому стилі. І дійсно, номер зі степом викликав справжнє захоплення слухачів. Приємне враження склала і композиція у стилі ритм-енд-блюз «Give me one reason» у виконанні Людмили з іншим інструментальним складом (акустична гітара - Д. Сидоренко, акордеон - М. Шейко). Ці вдалі виступи свідчать про те, що якісно сформований виконавець уміє грамотно підбирати інструментальний супровід, виходячи із художніх завдань твору, а щоб створити переконливий сценічний образ, вміє використати різні компоненти естрадного та джазового виконавства.



– Специфіка джазового мистецтва спонукає до особистого творчого прояву, тому авторські композиції випускниці класу Ірини Дубенко стали органічною часткою святкової програми. У виконанні Ірини в цьому концерті слухачі почули дві її нові авторські композиції - ліричну баладу «Stone's heart» і фанкову композицію «Apocalipse» (фортепіано-Г. Калафат, бас-гітара О. Глошкін, ударні - Г. Кошман, саксофон – П. Роденко).



– На особливу увагу заслуговує той факт, що в концерті пролунали композиції різних часів, стильових напрямків і виконавських технік, що, виходячи з художнього задуму твору, були оформлені різним інструментальним складом. Можу стверджувати як декан оркестрового факультету, що на кафедрі музичного мистецтва естради та джазу тільки Наталя Дрожжина із завидною наполегливістю та регулярністю готує не формальні концерти класу, а творчі проекти із залученням великої кількості виконавців. Тому хочеться ще раз підкреслити позитивний результат педагогічної роботи Наталі Володимирівни, сказати про те, що мені щиро подобаються люди, які не шкодують ні сил, ні часу для того, щоб не тільки продемонструвати свій певний педагогічний рівень та успіхи за протоколом, але й створити дещо особливе, цікаве, оригінальне. Як, наприклад, мені запам'яталася концертна програма студентів її класу, присвячена нашим ветеранам, «Пісня, обпалена війною». Це було дуже зворушливо!! Цікавими були і програми «Весняна Jazz мозаіка», «Літо у jazz тонах», «Блюз на тротуарі», «Різдвяні jazz зустрічі», останні, доречі, викликали зацікавленість і журналістів харківського телевізійного «7 каналу» (від автора: сюжет про цей концерт у рубриці «КульУра» від 27.12.16 р., який називався «Різдвяні jazz зустрічі»


починається з тексту автора програми, телеведучої Олени Григор’євої: «Студентські музичні вечори в університеті мистецтв дуже популярні у місті. Охочих почути молодих виконавців так багато, що місця займають за декілька годин. На різдвяні зустрічі класу естрадно-джазового співу прийшло стільки людей, що відеокамеру не було де поставити»).



Мені здається, - продовжує декан оркестрового факультету, професор М. В. Бевз, - що ця мистецька школа живого спілкування та музикування з пошуком нових ідей та сміливих експериментів у творчості – найкраща професійна виконавська практика. Тому я від усього серця бажаю здоров'я і успіхів Наталі Володимирівні і її учням. І нехай її творча енергія не вичерпується, нехай багато ще буде ідей, фантазій, і щоб ці проекти вдавалося втілювати в життя на благо і навчального процесу, і музиці в цілому.



Ось так, якось дуже швидко промайнули для слухачів дві години джазового концерту творчої майстерні Наталі Дрожжиної. Відлунали останні акорди фінальної композиції, залишаючи у присутніх найприємніші світлі емоції і враження від тепла і родинного затишку різдвяного вечора, які створили організатори і учасники концерту, щоб це зимове свято було яскравим і незабутнім. Різдвяний концерт джазу під ялинкою завершився сподіваннями глядачів на нові майбутні зустрічі, які стали вже доброю традицією в стінах Харківського університету мистецтв ім. І. П. Котляревського, який в цьому році відзначив 100-річчя з дня заснування.  

Дар’я Козик


10 грудня. Концерт студентів-стипендіатів

В рамках научно-художественного проекта «Практическая музыкология», организованного Благотворительным фондом «Харьковские ассамблеи», 10 декабря состоялся концерт студентов-стипендиатов ХНУИ имени И. П. Котляревского. В концерте принимали участие представители исполнительско-музыковедческого, оркестрового и театрального факультетов. Наши студенты неоднократно становились обладателями стипендий Президента Украины и Харьковского городского головы «Обдарованість». Каждый из студентов представил на концерте наиболее яркие результаты своей творческой работы.
Екатерина Палачёва, получающая стипендию Харьковского городского головы «Обдарованість» (4 курс, композиция), представила на концерте произведения собственного сочинения. В исполнении Хора сектора педагогической практики ХНУИ имени И. П. Котляревского (руководитель Алла Черная, концертмейстер Дарья Лымарь) прозвучали 3 детские песни из цикла «На стихи украинских поэтов» с яркими названиями: «Льоп, люп, ляп», «Латочка на латці», «Тузиків картузик».

Продолжили концерт еще два стипендиата «Обдарованості» - Лерник Хачатрян (4 курс, бас-кларнет) исполнил Танго-этюд № 3 Астора Пъяцоллы. Анна Аулова (3 курс, цимбалы), подхватив линию испанских образов,  сыграла «Концертный триптих в Испанском стиле» (1 и 3 части) Анатолия Белощицкого (концертмейстер Ольга Калашникова).

Тигран Тер-Карапетянц (3 курс, кларнет), стипендиат Президента Украины, исполнил «Кларнетологию» («Clarinettologia») для кларнета соло Гаспара Тиринканти. В исполнении Натальи Иордановой (2 курс) прозвучала «Тарантелла» чешского композитора Людвига Мильде.

Запоминающим стало выступление студента театрального отделения Леонида Гончара. На сцене прозвучала поэма харьковского поэта Игоря Муратова «Прометеєве віче». На конкурсе Леси Украинки (Луцк) Игорь Муратов получил гран-при, а в харьковском конкурсе чтецов занял 1 место.

Стипендию президента Украины получают студенты фортепианного отдела: Маргарита Ушакова (3 курс) исполнила Три вальса ор. 34 Фридерика Шопена, а Игорь Чичканов (4 курс) выступил с Тремя фрагментами из балета «Петрушка» Игоря Стравинского.
Ведущим концерта студентов-стипендиатов стал Александр Лисичка (4 курс, музыковедение), получающий стипендию Президента Украины.

Разнообразие представленных в концерте сочинений, жанров и стилей исполнительства свидетельствует о том, что каждый из стипендиатов уникален и обладает своей яркой творческой индивидуальностью.

Анастасия Микрюкова


8 грудня. Науково-практична конференція «Мистецькі школи в історико-культурному процесі»

В рамках науково-мистецького проекту «Практична музикологія», що відбувся з 7 по 10 грудня в університеті мистецтв, пройшла науково-практична конференція «Мистецькі школи в історико-культурному процесі».

Відкрила конференцію промовою голова, проректор з наукової роботи ХНУМ Драч І. С.


Проректор з наукової роботи ХНУМ Драч І. С

 За участю ансамблю кафедри хорового диригування і Ірини Сухлєнко відбулося урочисте привітання видатного науковця сучасності Н. О. Герасимової-Персидської із днем народження і презентації її книги «Наукові діалоги з Н. О. Герасимовою-Персидською».


Вікторія Зінченко (Харків)

З доповідями виступили гості конференції Вікторія Зінченко, яка досліджує церковний монодичний спів України, і Яна Прохоренко-Деньгуб (Київ) з доповіддю про доробок учнів – композиторів класу С. Богатирьова в 20-30 роки XX століття.


Яна Прохоренко-Деньгуб (Київ)

Далі естафету прийняли наші науковці. Юлія Ніколаєвська і Володимир Доценко, які провели презентацію книги «Харківська гітарна школа: таланти і час», а Богдан Стецюк розповів про свою роботу над проблемою формування мистецьких шкіл у  фортепіанному джазі.


Богдан Стецюк

Марина Дербас
Фото – Марина Дербас


7-8 грудня. Майстер-клас Т. Б. Вєркіної

Бах, Бетховен и Шопен сквозь призму музыкальной семантики Татьяны Веркиной или
Как не заблудиться в тридцать вторых…

7-8 декабря в Малом зале ХНУИ им.  И. П. Котляревского прошёл мастер класс Народной артистки Украины, профессора специального фортепиано – Татьяны Веркиной, в котором приняли участие студенты ХНУИ им. И.П. Котляревского, ХМУ им. Б. Н. Лятошинского, ученики ХССМШи. Каждый мастеркласс длился более трёх часов в переполненном зале – люди сидели на сцене и на подоконниках. Некоторым пришлось и постоять. Время вдруг остановилось… И только строгий дежурный зала вывел нас всех из таинства непреходящих смыслов в реальное время расписания и режима. Но уходить не хотелось. И благодарные зрители и слушатели всё не могли отпустить Татьяну Борисовну, провожая её к кабинету ректора…

 «Я так боялась, что ничего не пойму в этом сложном Бахе, да ещё и на 8 роялях, а оказалось, что эту музыку можно даже петь! Я немного училась в музыкальной школе. Но инвенция Баха была настолько скучна, сложна и непонятна, что я отказалась ходить на занятия. И с тех пор боялась Баха. А теперь я услышала Музыку! ...»
(Из разговора с юной слушательницей после баховского концерта класса Татьяны Веркиной).

Спасение от грядущего хама или
В поисках утраченного смысла

Учеников Татьяны Веркиной узнаёшь всегда – по манере исполнения, построенной на очень точном и «умном» звучании произведения, в котором отчётливо слышишь его ритмическую, мелодическую, гармоническую, а главное, - смысловую структуру настолько, что она становится одновременно понятной и проникновенной. «Я играю не для публики, а для себя, и когда мне нравится, то и публика довольна», - сказал Святослав Рихтер, который считал, что для понимания музыки человеку не нужно какое-то специальное образование, хорошо сыгранная музыка будет поняна людям.

Примерно об этом говорила и Татьяна Борисовна, обращаясь, прежде всего, к юным: «Мы живём в стране, в которой планомерно уничтожалась элита в течении 70 лет. Это наша жизнь. Это наша страна. Общество осталось без верха, а такое общество легко уязвимо для массовой отупляющей культуры, которая заражает всех нас изо всех щелей. Рецепт спасения от всеобщего отупления назвал ещё известный адвокат Фёдор Плевако (1842-1908), почувствовав наступление массовой культуры на общество в конце ХІХ в.: классическое образование и римское право. Вот вы и должны нести людям очень важную часть классического образования – классическую музыку. И люди должны поверить, что вы им несёте что-то интересное. Вы должны им показать, что музыка – это не набор звуков. Это – язык. Причём язык универсальный, доступный всем людям. Вы ведь проводники гениальных мыслей – для всех. Вы должны играть так, чтобы музыкальный язык смог открыться каждому».

А дальше была магия Урока Мастера. Урока, в котором переплеталось, как в пятиголосной фуге Баха, всё: умение вести себя на сцене и специальная гимнастика для пианистов (Татьяна Борисовна показала, как нужно отжиматься на вытянутых пальцах рук от клавиатуры рояля), слушание и пение интервалов и мотивов, поиск нужного ритма и интонационных точек, сочетания линии баса и верхнего голоса, разложение аккорда на голоса,  собирание мелодии в аккорд, и многое другое. И всё этот было нужно не само по себе, а ради поиска музыкального смысла всего произведения и каждого его фрагмента. Того смысла, который композитор вложил в эти ноты, а исполнитель обязан отыскать и передать слушателю.  

Речь шла именно о сугубо музыкальном смысле, который невозможно выразить вербально. Мастер избегала конкретного программного толкования, принципиально оберегая абстрактный характер музыкального искусства даже тогда, когда ученик хотел о нём поведать: «Это твоё интимное, внутреннее, об этом не нужно рассказывать. Музыку нужно играть. И я услышу, что и как ты понял, или НЕ понял. Люди это тоже услышат».

«Бах больше, чем какой-либо другой композитор, допускает различные истолкования» (С. Рихтер).
Загадочная славянская душа и немецкий орднунг. Православие и  лютеранство. Восток и Запад.

Музыка Баха для пианиста сравнима с Ветхим заветом для христианина. То есть первооснова мировоззрения. Татьяна Веркина является одним из лучших исполнителей Баха, о чём свидетельствует, в частности, грандиозный баховский концерт на 8 роялях.

На мастерклассе прозвучали «Токката» из Партиты №6 (Марина Семко; ХНУМ; класс старшего преподавателя Анны Сагаловой) и Прелюдия и фуга си бемоль минор из І тома ХТК (Александр Панченко; ХССМШи, 11 класс, педагог – Наталия Балычева).

Бахиана от Веркиной – это, прежде всего, понимание каждой ноты в общей структуре произведения, в котором каждый звук должен быть осмыслен и сыгран так, как он должен прозвучать в идеальном герменевтическом (как задумывал автор) толковании.

Марина Семко представила своего, славянского Баха – с выразительным, подчёркнуто эмоциональным пропеванием фраз, в которых иногда слышались даже интонации плача. Такое исполнение было если и не достаточно убедительным, то во всяком случае интересными и заслуживающим внимания. Получилось такое душевное, переживательное музицирование.

Но Татьяна Борисовна абсолютно не прониклась этой «душевностью». Мастер добивалась от ученицы совсем иного: понять эпоху, культуру, личность композитора, произведение. Именно потому изучение токкаты началось не с самой музыки, а с погружения в интонации немецкого языка (хотя бы через фразу «я тебя люблю»), с объяснениями различий между протестантским и православным христианством, с разговора о разнице между славянской и немецкой ментальностью.

Татьяна Борисовна удивительно доступно объяснила Разницу. Протестантизм с его опорой на лютеровское понятие «призвания» воспитывает человека как труженника, которого уважают тем больше, чем больше он сделает в избранном для себя деле. С точки зрения протестантов, Христос искупил первородный грех человека перед Богом, и человек в своём созидательном труде во славу Бога становится Человеком с гордо поднятой головой и прямо глядящим Богу в глаза. Православные же сосредотачиваются не столько на себе, сколько на величии Христа, в сравнении с которым каждый человек – ничтожен и грешен – «червь и раб» (как сказал в своё время Р. Державин). Искреннее восхищение недосягаемым Христом и собственное самоуничижение («симирение») перед Ним и Отцом его – основа православной этики. Эти рассуждения Татьяны Веркиной созвучны с положениями монографии немецкого социолога М. Вебера «Протестантская этика и дух капитализма».
Бах воспитывался в идеях протесатантизма, о чём свидетельствует его созидательная, жизнеутверждающая музыка, и именно поэтому его нельзя играть, неся в душе печальную славянскую интонацию вечной вины, смирения и немощи.

Небольшой, но очень глубокий культурологический фрагмент на уроке игры на фортепиано был уместным, эффективным и действенным. Марина стала играть по-другому. Она старательно стала убирать свои бесконечные оттенки (dіm. – cresh.). Если кто-то подумал, что от этого музыка утратила экспрессию, то вовсе нет! Экспрессия в музыке Баха вовсе не в оттенках, а ... в пути: в созидательном пути от начала произведения и до конца – и без всяких «криков души», потому что это уже будет не Бах.

Как найти ритм этогот пути, его опору. И как не останавливаться и идти дальше? Татьяна Борисовна подсказала структурную логику этого произведения: «Мы идём к слабой доле, она хочет разрешиться, а мы ей не даём – и развитие музыкальной фразы идёт дальше. В этом произведении никогда не совпадает метр и конец фразы. Именно поэтому музыкальная мысль идёт вперёд». Чтобы это было более наглядно, педагог стала прохлопывать по синкопам слабую вторую долю, чтобы «не потреять её», и ощутить этот ритм.

И ещё. Чтобы уметь осмыслять такие длинные смысловые периоды, нужно читать немецкую литературу хотя бы в переводе. Татьяна Борисовна вспомнила юмористическое высказывание о немецком языке Марка Твена в романе «Янки из Коннектикута при дворе короля Артура». Герой Марка Твена, рассуждая о немецком языке, говорит: "Так поступает всякий немецкий писатель: если уж он нырнет во фразу, так вы не увидите его до тех пор, пока он не вынырнет на другой стороне своего Атлантического океана с глаголом во рту" Это высказывание коррелируется с фельетоном Твена о немецом языке из приложения к книге «Пешком по Европе» (там много забавных примеров, демонстрирующих немецкий синтаксис со множеством придаточных, сквозь которые «пробирается» предикативный центр, одна часть которого в начале, а другая – в конце предложения).

За какой-то час занятий токката Баха преобразилась. Мы, слушатели,  ощутили этот путь, в котором важен ритм, в котором одна половина не должна увеличиваться за счёт украшений. «Тридцать вторые входят в состав половинки, и они должны чётко там разместится. И они здесь не главные!, - Татьяна Борисовна вдруг спрятала свою цепочку под кофточку, - вот смотри у меня было украшение, а теперь его нет. Я сильно изменилось от этого? Ну, самую микронную малость. Вот эти 32-е занимают здесь такое же место, какое для меня занимает эта цепочка».

После такого занятия, которое стало Событием в жизни студентки, Марина теперь точно не заблудится в 32-х (но выучит их так, чтобы они вообще не обращали на себя её внимания).
Александр Панченко представилПрелюдию и фугу си бемоль минор из І тома ХТК. Это произведение часто называют «Восхождение Христа на Голгофу» и я, честно говоря, ждала, когда Мастер обратится к рассказу об этом фрагменте религиозного мифа. Но нет! В качестве программы Татьяна Борисовна предложила постройку Собора как созидания некоего центра духовной жизни. Вспомнился Генрих Бёлль и его роман «Бильярд в половине десятого», в котором, наоборот, немцы целенаправленно и сознательно разрушают созданный ими собор, ибо за созидательностью, и упорядоченностью, структурой, они забыли человека, что и привело целый народ к трагедии фашизма. Но если немцы, по мнению Бёлля, слишком увлеклись структурой, то нам сейчас не хватает именно этого - структурирования, организации и упорядочивания нашей жизни. Именно поэтому образ строящегося всем миром собора, наверное, для нас важнее, чем Христос, идущий на Гологофу. Страдать мы умеем, а вот созидательного начала нам явно не хватает.



Чтобы разобраться в структуре построения пятиголосной фуги, Татьяна Борисовна пригласила на сцену ещё четверых добровольцев – и фортепианная фуга превратилась в пятиголосный хорал, в котором каждый голос осторожно искал своё место в звучании вертикали. («Если пианист не хочет петь, то ему тогда и фортепиано заниматься не нужно. Пианист должен начинать своё образование в хоре», - убеждена Татьяна Борисовна). «Вот на вертикаль я как-то меньше обращала внимания, а теперь обязательно займусь этим с Сашей, - призналась Наталия Балычева и добавила: очень важно посмотреть на своего ученика со стороны, особенно, когда он попадает в руки ТАКОГО МАСТЕРА».

«Мы не можем перенестись в эпоху Баха на машине времени, но мы можем, во-первых, погрузиться в атмосферу немецкого языка, хотя бы в переводе прочитав немецкую классику, а во-вторых, читать псалмы, ведь они являются программной основой музыки Баха», - завершила баховскую тему Татьяна Веркина.

Риторика сонаты Л. Бетховена № 17 или Сражение за жизнь.

Если ХТК Баха – это Ветхий Завет для пианиста, то сонаты Бетховена – Новый Завет. Новый музыкальный Завет, автор которого, по словам Л. Бернстайна, обладал «непостижимым даром безошибочно чувствовать последующую ноту, создавать шедевры, которые потрясают своей истинностью».

Над риторикой первых тактов сонаты №17 и работала Татьяна Борисовна со студенткой музыкальгного училища Ренатой Селивановой  (класс педагога Ольги Чередниченко). В 17-й сонате, как считают музыковеды, сам Бетховен встаёт перед нами. Это его обращение к людям в сложнейший период жизни и его внутренний портрет: страсть, обузданная мыслью. Как это показать? «Никогда ничего не показывай, - убеждает Татьяна Веркина юную пианистку, - тебе нужно с математической точностью распределить силу между звуками, найти основной мотив в триолях, а не играть их как пассаж, найти опорные точки». «4 такта ноты ля – это как заноза в сердце. Но ля переходит в си. И это значит, что есть выход из безысходности, победа жизни над смертью», - объясняет Татьяна Борисовна.

Одно из важных качеств мастеркласса Татьяны Веркиной – это её удивительная способность, не выходя за пределы чистой музыкальной формы, подводить ученика к глубинным смыслам.

Хаос звуков, прозвучавший в начале, постепенно выстраивался в одну осмысленную линию. Целое занятие, а сыграно всего две строчки. Но зато по этим двум строчкам Рената поняла, что такое смысловая акустика. Это занятие явно стало поворотным в жизни студентки. После такого занятия играть, как раньше, стало невозможным. А это главное!

«Татьяна Борисовна научила меня ловить волну звука», -

рассказал мне ученик 7 класса ХССМШИ Андрей Холодков (класс Светланы Захаровой). На открытый урок Андрей принёс Этюд 12 (оp. 10) Ф.Шопена. Маленький, щуплый, с ещё не выросшей рукой мальчик играл это произведение, и создавалось впечатление, что он немного не дорос до него – и технически, и содержательно. «В десятилетке всегда так: на пределах возможностей ребёнка и ещё чуть-чуть больше, - подумалось мне, - не надорвался бы»…

Двенадцатилетний Андрей – интересный, глубокий человек. У него есть мечта: стать концертирующим пианистом, ездить по миру, по разным концертным залам и играть там музыку Баха, Моцарта, Бетховена и Шопена. «Это очень важно – играть классику. Если я и мои друзья по школе не сделаем этого, то люди забудут классическую музыку. Ведь сейчас такую музыку никто не напишет, потому что мы живём в век скоростей, а такую музыку можно было написать только в неспешном времени. Сейчас люди пишут и слушают рэп. Я не люблю рэп и не слушаю его, но другие ведь слушают. И их души становятся «рэповыми». И чтобы излечить общество, нужна классика. Когда-то Гендель был для своих современников попсой. А теперь – это классик. Вы представляете, будет время, когда рэп станет классикой», - мальчик поёжился, ему явно несимпатично будущее, в котором рэп станет классикой – и потому он обращается к музыке Шопена – аристократа звука…
Татьяна Борисовна учила Андрея играть. Играть так, чтобы рояль не трещал и стучал, а пел, чтобы внутренне ощущался порыв души, а не сила в пальцах, интонирование, а не водопад звуков, мелодия, а не этюдный пассаж…

Андрей в пассажах делал акценты на сильных долях. «Это как маленькие достижения на пути к цели», - объяснил мне мальчик. Татьяна Борисовна предложила иную трактовку – через общее внутреннее creshendo и diminuendo показать «восьмёрочную волну». Вторая трактовка Андрею оказалась ближе: «это как свободно летишь – и тебе вообще ничего не мешает».

Действительно, в конце занятия ощущение того, что маленького мальчика нагрузили тяжёлым мешком песка. – у меня прошло. Юный пианист играл свободно и ощущал удовольствие от игры – пусть ещё далеко не всё получалось из того, что показывала Татьяна Борисовна. Главное Андрей уловил: свободный полёт звука, когда пассаж вытекает из аккорда и превращается в смысл: эмоциональное состояние порыва, полёта…

***
После мастеркласса не хотелось расходиться. В зале витала особая атмосфера. «Я увидел, как нужно добиваться баланса голосов в произведениях Баха, и я попробую перенести эту методику для гитары», - поделился профессор Владимир Доценко. Заведующая кафедрой камерного ансамбля Жанна Дедусенко обсуждала с Татьяной Борисовной идею мастеркласса для струнников-ансамблистов по полифонии.



А музыковеда Марию Борисенко (нашего университетского афориста) во время мастеркласса посетила поэтическая муза:

Татьяне Борисовне
от благодарного слушателя

Пленённый женскою красою,
Смирённый мощною рукою,
Он окрылён с одним «крылом».
Готов пожертвовать собою
От ля-диез до си-бемоля
Рояль поёт, и он влюблён!

От школы Нотр-Дам до Вены,
С равнин славянских и до Сены –
Широк души меридиан.
И в зале тихом, словно в храме,
В великолепнейшем хорале
Звучит Она как Талисман…

Эти строки символически цитируют смысловые доминанты встречи Мастера с Учеником: 1) рояль как объект игры «на нем» и субъект слияния «с ним»; 2) искусство фортепианного интонирования как умение слышать и различать даже одинаковые по высоте музыкальные звуки, принадлежащие разным тональностям (ля-диез и си-бемоль), 3) широкую европейскую «стилевую географию» композиторских и исполнительских традиций – от «меридианов» Парижа и Вены до «широты» пресловутой «славянской души». В стихотворении есть и храм – о нем шла речь применительно к музыке Й.С. Баха, и хорал (си-бемольную фугу из І-го тома ХТК студенты совместно с ректором пели хором а cappella). Последнее слово стихотворения напоминает о любимом нами романсе, написанном харьковским композитором и пианистом, народным артистом Украины Владимиром Птушкиным – Татьяне Веркиной.

***
Творчество порождает творчество – по цепной реакции. Главное, чтобы были генераторы такого замечательного реагирования.

Татьяна Казакова
Фото – Людмила Казакова





Читайте також про концерт класу Т.Б.Вєркіної

Заметки о пианистическом практикуме Т. Б. Веркиной

  • Introduction. О мастер-классах.

Мастер-классы успешно развиваются в современной музыкальной практике, хотя отношение музыкантов к этой форме работы со студентами и взаимодействия с коллегами довольно противоречиво, поскольку ограниченность во времени, невозможность долгой и кропотливой работы с каждым из участников в рамках мастер-класса не дает в полной мере оценить ни действенности методик преподавателя, ни результата занятий.

Вместе с тем, для педагога, дающего мастер-класс, как отметила и сама Татьяна Борисовна, это – своего рода вызов, необходимость мобилизовать все ресурсы, чтобы в кратчайший срок суметь дать студенту то, что действительно поможет ему повысить свой профессиональный уровень, некие «ключи» к пониманию смысла произведения, средства для воплощения последнего. При этом такие «ключи» должны быть в известной степени универсальны, чтобы каждый из слушателей мастер-класса мог тем или иным образом использовать их в своей работе. Для студентов это – возможность узнать нечто новое. Причем для тех, кто непосредственно участвует в процессе это еще и «испытание на прочность» в условиях сценического выступления, проверка способностей к быстрому реагированию на новую информацию, замечания, рекомендации. А для студентов, сидящих в зале, мастер-класс – это возможность поучиться на чужих ошибках, не находясь в плену сценического стресса, проанализировать и усвоить поступающую от педагога информацию, спроецировать ее на собственную игру. Для педагогов мастер-класс – своеобразная форма диалога, обмен опытом, возможность увидеть что-либо уже известное с нового ракурса.

Заметим, что для Татьяны Борисовны публичные уроки отнюдь не в новинку: в классе С. Г. Нейгауза, где она обучалась в аспирантуре, широко использовалась такая форма работы. Затем и сама Татьяна Борисовна неоднократно давала мастер-классы в США и европейских странах.

  • Лейтмотивы.

Двухдневный пианистический практикум был подчинен нескольким сквозным идеям, подобно семенам посеянным Татьяной Борисовной во вступительном слове и прораставшим затем в работе с каждым из участников.

Музыка – это язык, несущий определенную художественную информацию подобно вербальному языку.  От того, с какой интонацией, с какими смысловыми акцентами будет произнесена та или иная фраза, зависит, воплотится ли художественный образ, задуманный композитором.

Составляющие языка классической музыки, с которыми в первую очередь должен работать пианист – это:

  • тональность;
  • ритм;
  • линия баса;
  • линия верхнего голоса;
  • гармония.

Тональность для всякого профессионального музыканта – не просто звуковысотная позиция, но определенная, краска, ощущение, состояние.
По мнению Татьяны Борисовны, абсолютно нормальным для музыканта должно быть ощущение той или иной тональности как цвета, даже вкуса или запаха. Не стоит, по ее словам, обманываться тем фактом, что пианист имеет дело с равнотемперированным строем: на рояле «фальш», ненастроенность слуха исполнителя на определенную тональность слышна не меньше, чем на струнных или духовых инструментах.
Поэтому каждый из участников мастер-класса перед началом произведения настраивался на соответствующую тональность: играл тоническое трезвучие и вслушивался в его звучание. Одному из учеников  даже было дано задание выучить Этюд ор. 10 №12 Ф. Шопена в тональностях на секунду выше и ниже, чтобы понять, или, скорее ощутить, почему эта пьеса была написана именно в до-миноре.
Ощущение ритмической пульсации необходимо искать различными способами: простучать, продирижировать, проходить в ритме разучиваемого произведения. Для лучшего усвоения ритмической структуры пьесы полезно озвучивать не только сильные доли, но и слабые. Такой вариант работы также был показан на мастер-классе: весь зал сопровождал исполнение  Марии Семко баховской Партиты хлопками в третью долю, чтобы дать импульс для дальнейшего движения фразы.

Линия баса – основа гармонической вертикали, которая сообщает направление движения не только средним голосам, но и мелодии. Ее необходимо знать досконально, выстраивать все ее интонационные точки, ритмическую структуру, координировать ее с линией верхнего голоса.

Гармония – также важнейшее выразительное средство в музыке. Как и тональность, каждый аккорд имеет свою краску и должен ощущаться музыкантом по-разному. Ощущение напряжения и покоя, света или тени, остроты или мягкости – все это гармония. Поэтому так важно слышать гармонические тяготения. В зависимости от них выстраиваются линии всех голосов, фраза связывается в одно целое, что и было продемонстрировано при работе над Токкатой из партиты ми-минор И. С. Баха в исполнении М. Семко. Пианистке было предложено сыграть и прослушать только гармонический остов пьесы и обратить внимание на то, какие аккорды являются более напряженными, какие менее, где гармонические «центры притяжения» в той или иной фразе.

Интервал – еще один элемент музыкальной речи, на который постоянно обращалось внимание участников и слушателей мастер-класса. Вертикальные сочетания интервалов в полифонии и не только в ней, интервальные связи по горизонтали – все это должно быть объектом пристального внимания исполнителя.

Пение – первооснова выразительного интонирования на инструменте.  Пианист должен уметь спеть все мелодические линии, которые есть в произведении, каждый голос в полифонической ткани, распределяя дыхание так, чтобы хватило на всю фразу целиком или на всю длинную ноту. Поэтому пению на мастер-классе было уделено большое внимание: в частности, студенты ансамблем исполнили пятиголосную Фугу си-бемоль минор из І тома Хорошо темперированного клавира И. С. Баха.

ІІІ. О тренировке аппарата.

Этой важной части повседневной работы пианиста был посвящено немало времени в каждый из дней мастер-классов. Давно не секрет, что понятие фортепианной техники включает в себя не только беглость, но и умение играть наполненным, объемным, не стучащим, но певучим звуком, как на пиано, так и на форте. А это требует не только, как писал Г. Нейгауз, «полной свободы руки от плеча до кончиков пальцев», «наличия свободного веса» руки и плеча, но и постоянной активности самих кончиков пальцев и, кроме того, достаточной силы пальцев, чтобы нести этот вес, а также – умения держать «свод» ладони. К тому же хорошее форте невозможно без участия спины, а это означает, что пианист должен уделять внимание и правильной осанке. Татьяна Борисовна продемонстрировала несколько упражнений, позволяющих решить все перечисленные задачи.

  • Отжимание от инструмента. Нужно отойти от рояля на расстояние чуть длиннее расстояния вытянутой руки, руки поднять на уровень плеч и вытянуть вперед, почувствовав, как натягиваются мышцы спины. При этом нужно держать в поле зрения кончики пальцев. Затем, держа спину ровной, медленно, «войти» пальцами в клавиатуру и перенести вес тела на них. При этом важно держать «свод» и не касаться ладонью клавиш. Необходимо также отследить, какие пальцы «проваливаются», и постараться это исправить. Затем отжаться на пальцах от клавиатуры. При отжимании локти должны «отлепиться» от боков, лопатки свестись, а плечи – освободиться.

  • Упражнение для хорошей осанки. Учащимся было предложено встать у стены, прижавшись к ней макушкой, лопатками, бедрами, икрами и пятками. Затем в таком положении необходимо было медленно присесть и так же медленно встать.
  • «Я!» – упражнение, также служащее необходимому для хорошего, мягкого, не стучащего форте освобождению мышц верхней половины туловища. Нужно всего лишь поднять одну руку над головой, а потом, словно дергая вниз невидимый шнурок, выкрикнуть «Я!».

Еще один технологический момент – определение правильного положения за инструментом. Для этого нужно, сев за инструмент, положить запястье на запястье, крест-накрест, держа «свод», затем получившуюся конструкцию положить на клавиатуру. При правильной посадке за инструментом руки накрывают половину клавиши, первые пальцы лежат на белых клавишах, все остальные – на черных.




IV. «Листки из альбома».
И. С. Бах: malinconico или energico? За два дня мастер-классов Татьяне Борисовне не единожды приходилось возражать против слишком мягкого, чувствительного, излишне скорбного исполнения музыки этого композитора, напоминая о разнице между произношением слов в немецком и русском или украинском языках, а также – о свойственной И. С. Баху огромной воле к жизни, труду, творчеству.

Ф. Шопен. Этюд №12, ор. 10 («Революционный»): быстрее, громче! Или?
Ученику специальной музыкальной школы-десятилетки, исполнившему этот этюд со всем пылом, свойственным юности, однако временами весьма сумбурно и неразборчиво, было предложено услышать в партии левой руки не просто быстрый пассаж, сплошную «волну», смазанную педалью, но выразительную мелодию, для чего Татьяна Борисовна, в частности, попросила его сыграть без педали. Кроме того, она обратила внимание присутствующих на то, что в начале этюда Ф. Шопеном указано только, одно форте, что указывает не столько на силу звучания, сколько на эмоциональное состояние, «внутренний огонь». Понимание этой детали позволяет правильно распределить усилия и выстроить драматургию целого, а кроме того, не стараясь играть как можно громче, легче добиться мягкого, объемного звучания на форте. Заметим также, что это знание может пригодиться пианисту не только для освоения «Революционного» этюда, но и при работе над такими этюдами Ф. Шопена как ор. 25 №10 или ор. 25 №12.

Снова И. С. Бах: длинные ноты и интервалы. При работе над Прелюдией и фугой си-бемоль минор из І тома Хорошо темперированного клавира Татьяна Борисовна акцентировала внимание учащихся на длинных нотах, которые нужно взять так, чтобы они не угасли раньше времени, на том, что во время звучания этих нот все остальные голоса не должны их перебивать и, наконец, на том, какие порой необычные и красивые сочетания интервалов возникают по вертикали в результате мелодического развития каждого из голосов.

Что делать с первой частью Сонаты №17 Л. ван Бетховена?
Основная проблема, с которой сталкиваются ученики при изучении этой части – суета. Например, в главной партии ученик замечает только быстрый бег восьмых в правой руке. И совершенно при этом не обращает внимания на гармоническую вертикаль в левой. Это приводит к тому, что звучание мелодической линии становится или чересчур «прыгучим», излишне жизнерадостным, или судорожно-паническим (особенно во втором предложении, где правая рука остается одна). Спасение от первой беды – настройка слуха в тональности сонаты, прослушивание и выстраивание аккордов в левой руке (с привлечением ассоциаций с оркестровыми тембрами), координация с ними опорных тонов мелодии правой руки (становятся слышны выразительные задержания). Для решения второй проблемы полезно поиграть аккорды партии левой руки и фрагмент мелодической линии правой, идущий без сопровождения, чтобы уловить взаимосвязь между этими фактурными пластами.

V. Coda. Усвоение новой информации или рефлексия по поводу уже известного, к которой побуждает посещение мастер-класса – необходимая составляющая профессионального роста. А это в свою очередь – залог того, что слушатель, придя в концертный зал, поверит исполнителю и уйдет по-настоящему вдохновленным, искренне заинтересованным классической музыкой и (кто знает?), возможно, и сам со временем захочет заниматься музыкой (и тут ему ведь очень пригодятся высокопрофессиональные учителя, не правда ли?). А музыкально грамотное общество, по глубокому убеждению Татьяны Борисовны, с которым и мы солидарны – это общество культурных людей с развитым, структурированным мышлением, способных двигать вперед науку, экономику, плодотворно работать на благо общества. «Именно такой я вижу путь: Культура – Наука – Экономика – Благосостояние», – говорит она.

P. S. Когда во время Второй мировой войны Уинстона Черчилля попросили сократить затраты на культуру в пользу армии, он ответил: «А за что же мы тогда воюем?»

Ярослава Сердюк
Фото – Людмила Казакова


4 грудня. Концерт студентів-композиторів – лауреатів VІІ Всеукраїнського конкурсу молодих композиторів ім. І. Карабиця (м. Київ)

4 грудня 2017 року відбувся концерт студентів-композиторів – лауреатів VІІ Всеукраїнського конкурсу молодих композиторів ім. І. Карабиця (м. Київ). Із переднім словом виступив Народний артист України, професор, завідувач кафедри композиції та інструментування ХНУМ ім. І. П. Котляревського В. М. Птушкін. Він зазначив, що це – єдиний в Україні конкурс серед студентів вищих навчальних закладів. Його проведення підтримується зусиллями відомого музикознавця М. Капіци, силами українських композиторів та меценатів. До складу журі входять імениті композитори України – К. Цепколенко, В. Камінський, Ю. Зільберман, І. Щербаков, О. Скрипник, В. Птушкін. Конкурсна програма визначається кожного року, і у 2017 році учасникам було запропоновано написати вокальні твори на слова українських поетів (до 10 хвилин). Оцінювання творів молодих композиторів відбувається шляхом виставлення рейтингових балів і підрахунку їх суми. Найголовніше – кожного року наші студенти гідно представляють Університет і здобувають дипломи лауреатів і дипломантів.


В. М. Птушкін та В. С. Мужчіль разом із студентами класу – лауреатами конкурсу ім. І. Карабиця

Так, цього року нагородами були відзначені твори студентів 2 курсу:
А. Наконечної (клас проф. В. М. Птушкіна) - 2 романси на слова М. Рильського «На білу гречку впали роси», «Знов крізь…»;
Хр. Зуєвої (клас проф. В. М. Птушкіна) - 2 романса на слова Л. Костенко «Спинуся я», «І як тепер тебе забути»;

П. Полякова (клас проф. В. М. Птушкіна) – романс на слова Л. Костенко;
В. Солодовнікова (клас проф. В. С. Мужчиля) - балада «Лісовий цар» на текст Й. Гете в перекладі Б. Грінченка та Б. Олійника.

Старші курси представляла К. Палачова (клас проф. В. М. Птушкіна), яка на суд журі винесла низку вокальних творів для дітей у яскравій інструментовці, всупереч стійкому судженню про «несерйозність» дитячої музики. 

Ці твори і прозвучали у програмі концерту, в якому, окрім самих авторів, взяли участь А. Медко, Є.  Подкопай, А. Будко, О. Грімная, Б. Синяговський, О. Олейник. 
Г. Савченко

Фото – Марина Дербас


4 грудня. «Сільська честь» П. Масканьї в концертному виконанні

Четвертого грудня 2017 року у великій залі ХНУМ імені І. П. Котляревського відбулося концертне виконання опери П. Масканьї «Сільська честь».


А. Баранов, партія Альфіо

Ролі виконували викладачі ті ілюстратори кафедри концертмейстерської майстерності ХНУМ ім. І.П. Котляревського – О. Скворцова, М. Гончаров, А. Баранов, Я. Каушнян та солістка Харківської філармонії – Ю. Пересада. Партія фортепіано: А. Давидова, А. Тупалова, Д. Мельниченко, А. Борінова. Творчий керівник проекту – заслужений діяч мистецтв України – Євгенія Нікітська.  


Концертмейстери –А. Давидова, А. Борінова, А. Тупалова, Д. Мельниченко; солісти – М. Гончаров, Ю. Пересада, А. Баранов, О. Скворцова, Я. Каушнян

Опера П. Масканьї «Сільська честь» за однойменною новелою Дж. Верги, вперше була поставлена 17 травня 1890 р. у Римі. З того часу вона стала одним з найвідоміших творів напряму веризм. Завдяки стислості, стрімке розгортання сюжету тримає глядача в напрузі до самого фіналу опери. Яскраві сольні номери, ансамблі дивують багатою палітрою музичних засобів, які використав композитор.


Ю. Пересада, партія Лючії

 Від виконавців вимагається поглиблене зосередження на акторській грі, справжнє життя роллю та, звісно ж, неабияка технічна підготовка, адже музика веризму вимагає від вокалістів гнучкості. Часто недосвідчені співаки втрачають технічні навички, через складні завдання ролі, бо у веризмі чітко прослідковується вплив драматичного театру на оперу, що притаманно оперному мистецтву межі XIX – XX ст. Проте у цей вечір артисти впоралися зі всіма завданнями та вразили глядачів не тільки яскравою акторською грою, але і майстерним подоланням всіх технічних складнощів.


М. Гончаров, Ю. Пересада, О. Скворцова

Атмосфера, яку створили виконавці, зігріла серця глядачів, дозволила відчути себе присутнім у залі справжнього оперного театру.  Тривалі оплески та крики: «Браво!», дозволяють стверджувати про абсолютний успіх постановки.  

Олександр Кусков
Фото – Олександр Кусков