Обговорення вистави31.10.2019


В рамках VI науково-практичної конференції пам’яті театрознавця Євгенія Русаброва «Театрознавець і театральний процес» відбулося вже традиційне для цього заходу обговорення вистави. Цього року було обрано одну з прем’єр 2019 року – виставу Харківського академічного драматичного театру ім. Т. Шевченка «Піаніно в траві» у постановці актриси і режисера заслуженої артистки України Оксани Стеценко за п’єсою Франсуази Саган. З усним рецензуванням виступили студенти магістратури кафедри театрознавства ХНУМ ім. І. Котляревського Катерина Зінченко і Демид Брюханов, старший викладач кафедри, модератор конференції Юлія Щукіна, методист Харківської міської спеціалізованої музично-театральної бібліотеки ім. К. Станіславського Ніка Хворостенко та учасники конференції, що прибули зі столиці: журналіст всеукраїнського часопису «Кіно-театр» Юлій Швець і студенти 3 курсу кафедри театрознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого Анастасія Саянова і Павло Хорошко (керівник курсу Марина Котеленець).

Півтора годинна зустріч із О. Стеценко та керівником літературно-драматургічної частини М. Корнющенко, а також акторами М. Струнніковою, І. Роженко, В. Святаш, Р. Жировим, Д. Петровим і М. Стерліком відбулася в теплій та комфортній обстановці, де кожен мав можливість висловити власну думку стосовно вистави.

Розпочинали рецензування вистави студенти. Демид Брюханов та Катерина Зінченко співпали у думці щодо затягнутості першого акту, втім відзначили, що темпоритм дії пожвавився аж до емоційного злету в фіналі вистави. Також Катерина зробила акцент на сценографії, яка «хоч і була дуже вдалою та створювала ефект повного занурення в атмосферу дачі влітку», суто функціонально не завжди дозволяла бачити дію на задніх планах (сценограф – головний художник театру заслужена діячка мистецтв України Тетяна Медвідь). Погляд на виставу Демида Брюханова, у підсумку, виявився найбільш критичним серед усіх, що були озвучені цього вечора.

Протилежної думки дотримувалася київська студентка-театрознавець Анастасія Саянова: «Перша дія демонструвала театральний, свідомо награний, гучний спосіб гри ролей акторами. Це був балаган, і зрозуміло чому – адже за такою поведінкою персонажів прочитувався їх самообман, прагнення бавитися у молодих». Крім того, майбутній театрознавець акцентувала увагу на лінії стосунків героїнь Майї Струннікової (Мод) та Ірини Роженко (Сільвіана), зазначивши, що «трактування театру виявилося цікавим, можливо саме тому, що різниться із прочитаною п’єсою. Однокурсник Анастасії Павло Хорошко виказав думку, що «вистава постійно змінювала свій настрій. На початку вона оманливо заколисувала, але з кожною наступною картиною у свідомості глядачів фіксувався новий аспект стосунків між героями». Крім того, Павло відзначив заявлений режисером як принцип відступ від карикатурності зображення героїв на початку до концентрованих психологічних образів у другий половині вистави. Фінальна сцена викликала у студента-театрознавця певні алюзії із «Вишневим садом» А. Чехова.

Наступними взяли слово дипломовані театрознавці. Ніка Хворостенко, у першу чергу, зробила акценти на символах, якими була наповнена вистава. Зокрема, виявила і прослідкувала сценографічні образи – чеховську поетику образу саду, дешифрувала образ човна як труни cподівань двох закоханих і спільної для всіх персонажів території пам’яті. В другу чергу, окрему увагу рецензентки привернув образ Жана Лу у виконанні актора Дмитра Чернявського: «В образі було багато жовчі, але не вистачило сили, це робило його пласким».

Юлія Щукіна наголосила на художньо якісному виборі режисеркою драматургічного матеріалу для постановки (у «Піаніно в траві» вона вбачила мотиви нео-Чехівської, нео-Тургенівської поетики. Щодо ансамблю в першій дії театрознавець зауважила на «створенні колективного портрету дезорієнтованих у житті ровесників, який актори грали, мов джазову імпровізацію». Юлія висловила захоплення тим, як у «Піаніно в траві» режисерці вдалося розширити рамки «амплуа» добре знаних харків’янами акторів, зокрема, розкрити в героях Д. Петрові та І. Роженко значний діапазон характерних артистів, а в заслуженому артисті України Романі Жирові, хист якого до створення образів демонічних циніків достатньо експлуатували останнім часом, розкрити талант говорити пошепки, наче з безодні душі. Та от музична партитура вистави викликала нарікання театрознавиці, «адже інструментальна тема кохання, яке Мод двадцять років берегла у серці до Жана Лу, так прекрасно і трагічно водночас виявилася у фіналі вистави темою її справжнього кохання – до відданого друга і філософа напідпитку Луї; в той час, як інша тема – французькомовна пісня – хоча і зазнає у виставі розвитку завдяки аранжуванню, здається, має іншу природу із всією виставою, відлунює вульгарністю».

Юлій Швець головною думкою свого виступу зробив «багатошаровість і різноманітність людських почуттів, яких нашому суспільству нині катастрофічно бракує» у п’єсі та виставі. Він одразу задався питанням не форми (про що, певною мірою, говорили усі попередні спікери), а змісту спектаклю. Зробивши акцент на психології персонажів, Юлій підкреслив актуальність тем та образів, що розкрили творці вистави: зокрема, гіперактуальної нині в літературі та авторському кіно теми екзистенційної залежності однієї особистості від іншої, певного морально-економічного рабства (простежується у виставі як по лінії стосунків міліонерши Мод та її компаньйонки Сільвіани, так і по лінії взаємин Мод із чоловіками).

У відповідь на виступи критиків Оксана Стеценко розповіла про власні імпульси, що призвели її до вибору цієї п’єси. Режисерці притаманним є доволі радикальна позиція щодо власного права на прочитання класичного або сучасного твору. Зокрема, музична тема, за свідченням О. Стеценко, це її один з перших імпульсів до форми майбутнього втілення постановки. Заслужена артистка України М. Струннікова уточнила, що корегування образу після його багатомісячного «виношування», після того, як він цілковито проростає в акторові в процесі репетицій, навряд чи спроможна спричинити навіть конструктивна критика.

Врешті решт підбиваючи підсумок, варто сказати, що досвід усних обговорень є гарною практикою не лише для молодих театрознавців, але й для колективу, що створив виставу. Адже практики чують у цій фаховій дискусії-полілогу відлуння думок і почуттів зали. Обговорення вистави «Піаніно у траві» стало «вишенькою на торті» першого дня науково-практичної конференції, де театрознавці вже не в науковій обстановці, а в стінах академічного театру створили мініатюрну лабораторію рецензентського практикуму.

 

Демид Брюханов, Юлія Щукіна