День XVI12.10.2019

 


У Малій залі ХНУМ імені І. П. Котляревського відбулася зустріч-лекція із клавесиністкою, кандидатом мистецтвознавства, переможицею Міжнародного конкурсу ім. Ванди Ландовської (Італія), солісткою Національної філармонії України ‑ Наталією Сікорською, яка з 1998 року активно пропагує в Україні старовинне музичне мистецтво у виконанні на історичних інструментах. Тема лекції «Старовинна музика в сучасній культурі: специфіка виконавства». 

 

ІСТОРИЧНЕ ВИКОНАВСТВО У СУЧАСНІЙ МУЗИЦІ

Тетяна Казакова

Клавесин у ХХІ столітті

У поглядах на клавесин «сперечаються» дві точки зору.

Перша: фортепіано давно вже витиснуло клавесин, тому що має багато переваг: динаміка сили звука, його тривалість, темброва якість тощо. Тому клавесин – це інструмент минулого, така собі сходинка до сучасних фортепіано та рояля.

Друга. Клавесин – інструмент не застарілий, він і сьогодні заслуговує на увагу публіки, тому що видатні майстри – Й. С. Бах, В. Моцарт – писали музику саме для клавесину. Цей інструмент надихав їх на неперевершені твори. Тому варто, щоб клавесин назавжди залишився в нашій культурі як інструмент, рівноцінний фортепіано.

Отже, у клавесинній музиці відобразився мінливий й неоднорідний музичний Всесвіт, повний пошуків, відкриттів, експериментів, сміливих ідей. Всі вони вибудовувались у форматі клавесинного мислення, яке може відкритися тільки при грі саме на клавесині, а не на фортепіано... Наш слух звик до гучних децибелів сучасності, а клавесин дає можливість вслуховуватись, вдумуватись і відчувати минулі епохи бароко та віденського класицизму. Це ті епохи, в яких до чистого джерела Музики вміли припадати «не губами, а вустами», ‑ епохи клавесина. Нехай же цей інструмент залишиться з нами і не перейде в лакуни історії. Він нам потрібен – особливо сьогодні – як ліки для хворої і змученої душі, котрі відривають людину від буденності та занурюють у минуле і дають надію на майбутнє... 

Клавесиністи ХХІ століття

Як же приходять сьогоднішні музиканти до цього інструмента? Розглянемо це унікальне соціально-культурологічне явище на прикладі долі одного музиканта – громадянки України Наталії Сікорської. Вона закінчила КССМШ-і ім. М. В. Лисенка і Національну музичну академію України імені П. І. Чайковського по класу фортепіано, а от в аспірантуру пішла на кафедру старовинної музики за спеціальності «Клавесин». Чому? «Цікавість до клавесина почалася не з його звучання (перші прослуховування ще на вініловій платівці не справили позитивного враження), а з вивчення книжок з музичної риторики. Зокрема, захопила ідея музичної конвенції, що перетворила звуковий символ на вираження конкретних понять та ідей», ‑ розповіла пані Наталія.

В аспірантурі вона під керівництвом кандидата мистецтвознавства, доцента Олени Шевчук, що займалася музичною медієвістикою, літургічним музикознавством та традиційним співом, захистила дисертацію на тему: «Редакції клавесинної музики бароко у Франції другої половини XIX століття», а грі на клавесині вчилася у засновниці української клавесинної школи Світлани Шабалтіної (автора книги «Клавесин крізь віки»), котра на початку 90-х років стажувалася у Краківській музичній академії у провідної польської клавесиністки Ельжбети Стефанської-Лукович.

Наталія Сікорська : «Нас багато у світі»...

 

Засновником повернення інтересу до клавесину є Ванда Ландовська (1879‑1959), що народилася у Польщі, вчилася у Німеччині, почала працювати у Франції і встигла на початку Другої світової війни емігрувати у США. Ім’я Ванди Ландовської овіяне легендами ще при житті. «Чим більше я живу твором і проникаюсь його змістом, тим більше нових красот я в ньому відкриваю. Потім я розвиваю і заглиблюю мою інтерпретацію. Я відчуваю, як занурююсь у ці хвилі, що поглинають мене. Головне значення має не успішне виконання п’єси, але та пристрасна і вперта боротьба, упертість перед труднощами, які завжди приносять оновлену радість». Найбільш впливовим музикантом-аутентистом ХХ століття є клавесиніст, органіст, диригент та музикознавець Густав Леонхардт (1928–2012 роки, Нідерланди), який записав усі духовні кантати Й. С. Баха. А серед сучасників Н. Сікорська назвала Скотта Росса, П’єра Антая, Роберта Хілла, Віолен Кошар. Репертуар Є й нові композитори, що пишуть для клавесина. Наприклад, Франсіс Пуленк. Але для аутентистів найголовнішим є історичне збережнення високих взірців. «Для мене найближчою і найдорожчою музикою є ансамблі Баха. В них є відчуття родини. Їх можна грати з музикантами "однієї групи крові". Іноді мені везло. Рази два в житті. Це рідко буває, і я не розраховую на повтор... А втім... Приходьте завтра на концерт!», ‑ запросила присутніх Наталія Сикорська. 


 

У Великій залі ХНУМ імені І. П. Котляревського відбувся концерт пам’яті талановитого музиканта, університетського викладача, піаністки та композитора Олени Гнатовської, яка рано пішла з життя (цьогоріч їй виконалося б 70 років). Ведуча Вікторія Ніколюк. 

Взяли участь лауреати та дипломанти міжнародних і всеукраїнських конкурсів – викладачі, аспіранти, студенти ХНУМ: Ірина Денисенко, Наталія Зимогляд, Марія Линник, Ольга Михайлова, Олександра Першина, Олена Погода, Тетяна Сирятська, Валентина Стогній, Людмила Суздальцева, Кіра Тимофеєва, Єлизавета Чорна (фортепіано), Алла Мельник, Катерина Миронова (скрипка), Ксенія Сліпченко (домра), Артем Амстибовський, Руслан Каширцев (кларнет), Заслужена артистка України Олена Скворцова (сопрано).

Програму склали камерні твори композиторів Харкова різних поколінь – Олени Гнатовської, Володимира Золотухіна, Марка Кармінського, Володимира Птушкіна, Руслана Каширцева.

За словами завідувача університетської кафедри загального та спеціалізованого фортепіано, кандидата мистецтвознавства, професора Олени Кононової, Олена Гнатовська була надзвичайно талановитою, глибокою людиною: «На концерті Ви чули, наприклад, її дивовижний, геніальний, на мою думку, твір "Присвята улюбленому вчителю" – Всеволоду Даниловичу Захарченку. Вона в нього вчилась два чи три роки. І цей твір є наче бесідою з ним, його духом, таке пронизливе... Вона його безмежно любила та поважала. Його клас також закінчили інші блискучі музиканти – дуже міцний був курс – Тетяна Вєркіна, Валерія Василець,  Лариса Кузьоміна,   Наталія Баличева, Тіма Франкіна, Алла Настенко, Левко Кошкін, Валерій Клімовський, Олександр Скляров та інші.

Її дуже любив її викладач з композиції Дмитро Львович Клєбанов. Вона завжди згадувала про нього з величезною подякою, вважала, що саме він навчив її працювати з фортепіанною фактурою, щоб вона ставала багатшою. До речі, вона ж як піаністка давала в інституті сольні концерти, де грала не тільки свої твори, а й інших композиторів, наприклад, Метнера – його фактура дуже складна.

Музика О. Гнатовської – барвиста, вона утримує увагу. Згадую "Дитячі сцени". Ця тематика була їй дуже близькою, бо вона сама мала трьох дітей та ще й онуків, яких вона обожнювала. І вона перейнялась цією темою. Пам’ятаю, я вела її авторський концерт у будинку Національної спілки композиторів України у Києві. Там ми грали з нею два твори для двох роялів: перший, здається, "Рапсодія", а другий називався "Міражі". Це за музичною мовою цілковито сучасний твір, в уяві, дійсно, виникають звукові міражі. Там є настільки дивовижні звукопоєднання, що до цього матеріалу складно звикнути.

Усі її твори приголомшують, вони унікальні, свіжі за лексикою, гармонією, витриманою формою, виконавець наче весь час знаходиться на хвилях, що піднімаються та опускаються. Але ці твори, нажаль, мало звучать, бо в них дуже складна фактура, адже сама автор була прекрасною піаністкою. Надзвичайно складними є навіть фортепіанна партія її романсів, кларнетових творів. Зокрема, "Концертні варіації" для кларнета і фортепіано поки ще ніхто не грав. Це великий твір, який я планувала виконати з Артемом Амстибовським.

Вона була феноменальною жінкою, всьому знала ціну. Хто як грає, наприклад. Але вона була дуже делікатною. Ніколи не могла б сказати: "Я думаю, що це жахливо!" Я пам’ятаю, приїхала вона якось з Kyiv Music Fest, де виконували музику Володимира Птушкіна. А він дуже театральний, яскравий. І Ляля при ньому мені каже: "Олено, він показав такий твір – геніальний, ти собі уявити не можеш". Тобто вона була дуже відкритою і зовсім не заздрісною людиною. Хоча батьків не стало в неї дуже рано і прокладати шлях в житті було їм із сестрою надзвичайно складно.

Ми звали її Ляля. На жаль, вона пішла з життя дуже рано – у 58 років. Її сестра, яка в минулому працювала в інституті концертмейстером, потім 20 років жила в Ізраїлі, а зараз мешкає у США, не змогла, зрозуміло, приїхати на концерт». 


У Великій залі ХНУМ імені І. П. Котляревського відбувся концерт «Музика для гобоя», в якому виступили лауреати міжнародних конкурсів – доцент університетської кафедри спеціального фортепіано Марія Бондаренко (фортепіано), Світлана Анчева (гобой, Болгарія). Ведучий - Олександр Лисичка.

У програмі прозвучали твори В. Моцарта, Д. Бортнянського, К. Дебюссі, М. Равеля, Ф. Пуленка.

Цей концерт пройшов «під знаком» камерної музики, переважно, для гобоя и цим вирізнявся серед інших фестивальних вечорів. На сцені виступила солістка оркестру Державної опери у м. Русе, БолгаріяСвітлана Анчева, яка напередодні провела майстер-класи з гобоя та виробництва гобойних тростин.

ДЕТАЛЬНІШЕ про майстер-класи

РЕЦЕНЗІЯ Ангеліни Мамони


На театральному відділенні ХНУМ імені І.П.Котляревського відбулася моновистава «Котляревський у персоналіях» Полтавського академічного обласного театру ляльок.

Це соціально-культурний україномовний мультимедійний проект в одній дії на честь 250-річчя від дня народження українського літературного класика.

Інформація про склад учасників: директор – Т. Вітряк, режисер – Ю. Шевченко, сценограф – Н. Кучерук, звукооператор – Р. Кошовий, артистка-ляльковод – О. Суптеля.

Анотація до вистави: 

«Як день горить, як вітер хилить віти,

Як те, що є на світі даль і час,

Між нас тобі, поете, вічно  жити

Як і між тих, хто прийдуть після нас...».

Саме такими словами охарактеризував творчість І. П. Котляревського Володимир Сосюра. Таким епіграфом розпочинається моновистава  «Котляревський у персоналіях». Немає такої людини, якій незнайомі з дитинства слова «Еней був парубок моторний…». Одразу в уяві постає образ величного Котляревського, який заявив на весь світ про появу нової української літератури. Та про непересічну та неординарну постать самого Івана Петровича відомо не так багато. Фактам про нього ми завдячуємо офіційному листуванню та спогадам сучасників. 

Соціально-культурний проект покликаний за допомогою сценічних та анімаційних мультимедійних засобів перенести глядача в ту історичну епоху, де жив і творив сам Іван Петрович. На сцені за допомогою картин-витинанок оживають Ізмаїл Срезневський і Михайло Щепкін, Гоголь-батько та Гоголь-син, звучать пророчі слова Тараса Григоровича Шевченка – саме через цих видатних осіб в уяві постає цілісний образ митця, патріота, гуманіста, громадського діяча та педагога.


Сторінку підготували Марія Борисенко, Тетяна Казакова, Яна Партола, Мар’яна Гончарова, Вікторія Махсма, Ангеліна Мамона

Фото – Людмила Казакова