День I27.09.2019



27 вересня 2019 року у Великій залі Харківської обласної філармонії відкрилися ХХVІ «Харківські Асамблеї», присвячені 250-річчю від дня народження Івана Котляревського. Перед харків’янами з вітальними словами виступили Художній керівник Асамблей, Народна артистка України, ректор ХНУМ, професор Тетяна Вєркіна, Заступник голови Харківської обласної державної адміністрації Анатолій Бабічев, директор департаменту культури м. Харкова, Заслужений працівник культури  України Світлана Бабицька. Були подаровані квіти від губернатора Юлії Світличної та мера Геннадія Кернеса. Після вітальних урочистостей відбулася світова прем’єра опери Олександра Щетинського «Наталка-Полтавка».

Щира привітність Тетяни Борисівни Вєркіної притягує. Її знають і люблять харків’яни. Коли вона говорить, в залі наступає повна тиша...

«Ніби повернулась у дитинство і юність», ‑ окинула оком Тетяна Борисівна залу. А й справді! Це ж наш старий Оперний театр, в якому колись уперше побачили «Лускунчика» й «Лебедине озеро», послухали «Князя Ігора» чи «Пікову даму», або ту ж саму «Наталку-Полтавку» Миколи Лисенка.

Сьогодні – теж «Наталка-Полтавка» ‑ тільки інша. Її написав талановитий випускник Харківського інституту мистецтв Олександр Щетинський за замовленням Тетяни Борисівни – саме до Асамблей 2019, що присвячені Івану Котляревському.

«Я перечитала цей твір і відчула специфіку українського гуманізму. Українського відчуття любові. Воно дуже просте. ТРЕБА ПРОСТО ЛЮБИТИ. Не заламувати рук і не кидатись у ставок, не кінчати життя самогубством. А просто ЛЮБИТИ», ‑ поділилась своїми враженнями від прочитаного Тетяна Вєркіна.

Серед присутніх – колеги Тетяни Вєркіної, ректори інших вишів. «Що чекаєте від "Наталки-Полтавки" О. Щетинського?», ‑ запитала у ректора ХНУ імені В. Н. Каразіна Віля Бакірова. «Чекаю нових форм, які б наблизили людей ХХІ століття до Котляревського, а Котляревського до ХХІ століття, нових форм, які б забезпечили цей діалог культур у часі. Чекаю нових емоцій, нових інтонацій, навіть нового світогляду при збереженні старого, але вічного для української людини сюжету. Впевнений, що сьогодні відбудеться справжня МИСТЕЦЬКА ПОДІЯ».

Так і сталося. Ми були присутні при народженні нової опери, яка стала певним містком між ХХІ і ХІХ століттями, між українською та західноєвропейською музикою, класичною оперою і сучаним перформансом.

А попереду – ще багато цікавих мистецьких подій!

Тетяна Казакова
Фото - Людмила Казакова


Олександр ЧЕПАЛОВ: Молоді герої старої історії. «Харьковские Известия», 1.10.2019


Тетяна КАЗАКОВА: Опера «Наталка-Полтавка» Олександра Щетинського - шлях до європейської України.

Прем’єра відбулася!... Творча ідея, яку запропонувала ректор ХНУМ, професор Т.Б. Вєркіна, полягала в тому, щоб об’єднати в одній постанові театральну п’єсу та оперу, зусилля співаків, оркестрантів і драматичних акторів, бо в Університеті мистецтв два крила  ‑ музичне и театральне; і обидва вони об’єднані постаттю Івана Котляревського – гуманіста,  просвітника і засновника нової української літератури.

П’єса Івана Котляревського увійшла в нашу свідомість через оперу Миколи Лисенка. Народні пісні «Ой я дівчина полтавка» , «Віють вітри» та інші, оброблені композитором; історія кохання Наталки і Петра, яким спочатку забороняли з’єднатися, а потім раптом дозволили; квазі-водевіль, що й до сьогодні сприймається як національний бренд (своєго часу опера виконала важливу роль у становленні репертуару вітчизняного театру, але сучасність ставить нові виклики до традиційного жанру опери).

Олександр Щетинський ці виклики визначив так : «Сьогодні, враховуючи культурний та політичний дискурс, нам потрібна справжня серйозна класична українська опера на українському матеріалі. І таким матеріалом може і навіть повинна стати п’єса Котляревського «Наталка Полтавка», яка не є насправді водевілем. Вона набагато глибша, якщо на певний час забути про водевільну історію від Лисенка і серйозно вчитася у п’єсу Івана Котляревського».

Олександр Щетинський... Що ми знаємо про творчість нашого земляка, який вчився у ХССМШі та у Харківському інституті мистецтв, працював у ДМШ №13 та у театрі Шевченка, а потім став «вільним митцем» і переїхав до Києва? О. Щетинський – лауреат престижних міжнародних конкурсів композиторів в Австрії, Люксембургу, Польщі, Росії, Франції, Швейцарії. А в Харкові у 2011 р., після прем’єри у Німеччині та постановок у Росії (Пермь, Москва), була поставлена опера «Бестіарій» (за мотивами, зокрема, «Перевтілення» Ф. Кафки). Це була яскрава і важлива подія для культурного життя Харкова та й України в цілому... «Харківський композитор привіз у рідне місто європейські традиції», ‑ писали тоді у харківських газетах.

Про європейські традиції йдеться і в новій «Наталці-Полтавці». Вірніше, не про європейські традиції, які є наявними у «Наталці-Полтавці» І.Котляревського, а про ті, які можуть бути втіленим композитором. «Наталка-Полтавка» була написана Котляревським у 1819 р. І Олександр Щетинський уявив, якою могла бути музика до цієї опери, якби на неї звернули увагу такі митці як Гайдн, Бетховен чи, скажімо, Шуберт... Своєю музикою О. Щетинський доводить: твір Котляревського міг би лягти в основу справжньої європейської опери, заснованої на мелодиці української пісні, ще у ХІХ ст. ... О. Щетинський дуже уважно підійшов до тексту Котляревського і дещо більшою мірою, ніж його попередники, зосередився на образі Возного.

Возний... Для Миколи ЛисенкаВозний – другорядний у порівнянні із Наталкою та Петром персонаж, який виконує фабульну функцію перешкоди у воз’єднанні головних героїв. Він переслідує своїм коханням Наталку, домагається материної згоди на шлюб, але раптом, на перший погляд, немотивововано відмовляється відь будь-яких претензій до Наталки і бажає своєму соперникові Петру – щастя взаємної любові... Що це? Художнє недопрацювання письменника, чи щось інше?

Хто такий Возний? Це судовий чиновник найнижчого розряду, що виїздить на злочини та описує їх. Заняття не з приємних. Возний трохи скаржиться на свою роботу, але задоволений соціальним татусом. А чому? Можливо, тому, що він – з селян, і самотужки зумів вийти за межі свого соціального прошарку, піднятися на щаблинку вище... Але при цьому він став маргіналом в обох прошарках. З першого (селянського) він ввийшов, а до другого (дворянського) – не пристав. Важливо, що репрезентативна пісня Возного починається зі слів Григорія Сковроди «Всякому городу нрав і права...». Так і уявляєш собі хатинку самотньої людини років 30-ти (а не діда, яким часто редставляли Возного у різноманітних спектаклях). Вечір, горить свічка, а біля неї – книга: чи то Сковорода, чи то Ломоносов; і це високе Слово, цей Логос намагається осягнути писемна, але не освічена людина. Осягнення зіграло з людиною злий жарт... Возний уже не може розмовляти як простолюдини, але ще не навчився розмовляти літературною мовою. Він став косноязичним, нібито заїкою, який не може висловити думку через спазм дихання, а у Возного – спазм висловлення думки, яка продирається через тернії високого класичного та канцелярського стилів мовлення. І думка Возного ще не доросла до розуміння Сковороди. Про що йдеться у вірші Сковороди? Про те, як прожити життя, щоб не втратити розум і зберегти совість ‑ чисту, наче кришталь. Це є головною задачею ліричного героя Сковороди. А як зрозумів цей вірш Возний? Що люди – не без гріха... Але зернятко від вірша Сковроди заронилося у душу Возного й почало проростати. Він закохався, і йому байдуже, що він бере бідну безприданицю, доньку алкоголіка, та ще й зі старою матір’ю, яку також треба утримувати... Але Возному – це все байдуже, бо він по-справжньому закоханий. Звичайно ж йому стає боляче, коли вже після заручин йому відмовдяють. Він просить, молить, а потім – погрожує ... Але досить швидко приходить до розуміння, що силоміць любов не здобудеш, і він по-пушкінські («Как дай Вам бог любимой быть другим...») бажає щастя своїй коханій... Ні, звичайно ж, до таких слів він ще не доріс. «Віддаю у вічне володіння», – звертається Возний до суперника. Поки що він так розуміє любов. Але цей герой здатен до еволюції, до духовного зростання... Поки що він бере хабарі, але хто знає... Можливо, душевний розвиток доведе його й до інших чеснот, окрім альтруїстичної любові. Головне, що він – на шляху. Бо життя людини – це шлях.... Цю ідею композитор підкреслює образом Миколи, який для нього, передусім, ‑ людина у стані Вибору... В якійсь мірі образи Миколи й Возного рифмуються. Возний  ‑ теж в ситуації Вибору: добиватися весілля від зарученої, чи відступити перед більш щасливим суперником і побажати молодятам – щастя. Возний вибирає друге і тим самим робить крок до вдосконалення власної душі. Він ще на початку шляху, але головний крок відбувся. Опера Щетинського «Наталка-Полтавка» саме про це: про людську недосконалість і шлях людини до вдосконалення...

Музика Щетинського на цю ідею й спрямована.

Опері бракує увертюри, яка б налаштувала на музичний художній світ твору. Замість увертюри – досить несподіваний драматургічний початок – сам по собі досить цікавий (про нього ми окремо поговоримо трохи пізніше). Слухач змушений одразу поринути у сценічне дійство селянської драми і вслухатись в музичну тканину опери. Консонансні гармонії, поліфонія у межах класичного стилістичного канону цікавлять, притягують, в цю музику хочеться вслухатись і вдуматись. Але на сцені активно відбувається сценічне дійство, яке відволікає від музики й притягує увагу до себе, бо воно теж цікаве, і його теж хочеться зрозуміти...

Але спочатку – про музику, тому що саме вона є основою класичної опери. Головні партії героїв засновані на фольклорному мелодизмі української пісні.Вони ніби корінням врощені у поліфонічну тканину струнних, в якій яскраво виокремлюються голоси дерев’їяних духових (ось дві флейти заговорили одна з одною, ось сольно звучать то кларнет, то гобой) та клавесин.

Ці сольні інструментальні партії – оркестрові презентації героїв. Дві флейти – це завжди Петро (бас-баритон Микита Бурцев), бо він весь час у діалозі із самим собою: з одного боку, він не може порушити наказ Наталчиного батька відчепитися від його доньки, а, з іншого боку, його серце лине до коханої дівчини. Але йому треба заробити чимало грошей, щоб запропонувати коханій не тільки серце, а й міцну чоловічу руку. Згадуються слова Наталки : «А для чого люди одружуються? Щоб разом вести хазяйство і...». Ось! На першому місті хазяйство. А який хазяїн з сироти без своєї власної землі? Тому й працює Петро на чужині, не покладаючи рук, щоб заробити грошей на те хазяйство, а серце лине до Наталки...  Можливо, тому Петра й репрезентують одразу дві флейти: одна сумує і лине додому, до коханої, а друга заспокоює, заколисує його біль і кличе до праці...

Клавесин репрезентує  Возного та його товариша Виборного. Бо ці персонажі втілюють образ бароко, а Наталка й Петро – сентименталізм і ранній романтизм.  Отже, у тканині оркестрової партії достить виразно звучить клавесин, ніби заграли музику Генделя.

Кларнет і гобой (по черзі в діалозі з вокальними партіями) розкривають внутрішній світ героїв: Наталки (її досить міцне сопрано відтіняється найніжнішим звучанням кларнета); Терпелихи (страждаюча українська жінка, що спочатку потерпає від свавілля чоловіка-алкоголіка, а потім – від тяжкої праці та злиднів; її повні туги вокальні партії доповнюються теплим звучанням гобоя).

Струнні передають душевне сум’яття Миколи. Він сирота без роду і племені, і йому важко визначитись зі своїм призначенням у цьому світі. А, головне, він як перекоти-поле – не може знайти собі близьких людей. Він так радіє товариству з Петром – таким же сиротою, як і він, в якому бачить брата. Але Петро закоханий у Наталку, весь у власній родинній проблемі, і Микола бачить, що він буде зайвим для Петра. Тому Микола вирішує йти у козацтво, бо там він знайде товариство, але він – не військова людина, і йому трохи лячно. І тому ми чуємо його впевнений голос у вокальній партії і зовсім іншу емоційну домінанту в оркестровій партії. Але ця музична тканина не сприймається дисонансом, бо вона правдиво відображує людську психіку. Як часто ми впевнено говоримо одне, але при цьому нас переповнюють сумніви, про які ми не говоримо не тільки іншим, але й самим собі... Над психологічними складнощами О. Щетинський пропонує замислитись через емоційний контраст між вокальною партією персонажа і її оркестровим супроводом, який вступає з вокальною партією у діалог.

Щоб детальніше та глибше говорити про музику опери Щетинського, потрібні партитура і клавір, запис саме опери, а не перфоменсу навколо опери . Це все буде попереду. Публіка в кулуарах говорила, що тепер хотілося б послухати саме оперу Щетинського, без театрального перфомансу. Люди хотіли ПРОСТО ПОСЛУХАТИ ОПЕРУ  ‑ ту , яку написав композитор Олександр Щетинський (правда, серед публіки знайшлись люди, яки були дещо здивовані: вони прийшли слухати оперу Лисенка, а стикнулися незрозуміло з чим). Говорили про можливості концертного виконання, щоб взагалі драматургія не заважала музиці, виражали зацівленість до увертюри, якої не було. Так от : якщо опера викликала зацікавленість публіки, то це означає, що вона (публіка) купить квитки на іншу, безперфомансну постанову. А опера цього варта. І дуже сподіваюсь, що оперні колективи Харкова зацівляться цією постановою, принаймні, дуже надіюсь на оперну студію ХНУМ, яка минулого року ставила «Алєко» С. Рахманінова і «Євгенія Онєгіна» П. Чайковського. Чому б не звернутися до вітчизняної музики? Вона того варта.

Перфоменс від Заслуженого діяча мисмтецтв Леоніда Садовського викликав неабияку полеміку. Але спочатку про саму ідею перфоменсу...  Дозволю собі невеличкий відступ. Роки три тому приїхала до мене з Німеччини подруга-меломан з освітою Алматинського музичного училища. Були в Києві. «Хочу послухати українську оперу». Але в Оперному ставили Пуччіні. «Ні, Пуччіні я й у Європі послухаю. Хочу – українську оперу. От у нас Вагнера дуже люблять. А у вас?». Мені згадалися наші лисенківські «Наталка» та «Тарас Бульба». Але Вагнер і Лисенко поруч... Я згадала про «Бестіарій» Щетинського, прем’єра якого, до речі, відбулася у Німеччині, і подумала : добре, що в Київському оперному ставили Пуччіні, а не «Наталку», бо на «Наталку» моя Ірина пішла б... І що б то було після її улюбленого Вагнера?

Отже, «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка – це прекрасно. Але це – наше минуле. Ця опера виконала свою функцію. І що? Покласти оперу на поличку нашої культурної пам’яті? А хто тоді пам’ятати буде? Молодь? Наступні покоління?  

Cьогодні розбудовується державна українська свідомість, і для цього нам конче необхідно звернутися до нашої національної пам’яті, до наших засновників: Котляревського, Лисенко, Каразіна, Слатіна... Але Котляревський і Лисенко – це інша епоха, і сьогодні для людини ХХІ ст. вона занурена у патріархальне минуле. А ми ж живемо в епоху постмодерну. Тобто ‑ після сучасності, адже  для нас сучасність дуже швидко перетворюється на минуле. Ми (і особливо наша молодь) спрямовані на майбутнє, і, на жаль, рідко повертаємо голову в нашу минувшину. Європейський вектор зацікавив настільки, що ми зараз активно вивчаєм європейську культуру, сучасну і минулу... «Наталка-Полтавка? Та це ж учорашній день. Кому ця опера сьогодні потрібна і кому цікава?», ‑ скаже який-небудь молодик, не відриваючись від свого смартфону. Як зацікавити цього молодика «Наталкою-Полтавкою» Котляревського?

Леонід Садовський придумав ‑ як. Поставити квазі-перфоманс. Тобто, старі змісти помістити у нові жанрові форми. Ідея перфомансу: молоді люди ХХІ ст. попадають у етнографічний музей чи, можливо, на репетицію «Наталки Полтавки» Котляревського. Вони цікавляться, фотографуються з героями і поступово починають переживати цю історію заново, пропускачи крізь себе. «Як це – чотири роки не бачити коханого, і навіть не мати можливість отримати від нього смс»?  «Невже люди одружуються задля того, щоб вести хазяйство?» «Чому Наталка не поїхала на заробітки із Петром»? «А старі батьки зовсім не отримують ніяких пенсій, їх повинні утримувати дорослі діти. А якщо немає дітей – що тоді?» ‑ це питання, які задають школярі, котрі читають «Наталку-Полтавку». А ті, що НЕ читають? Можливо, їх би зацікавив саме перфоманс Леоніда Садовського з модерновими мізансценами, хореографією та декламацією. Принаймні, театральна трупа, що ставила цей перфоманс, замислилась над Котляревським і почула музику Щетинського. А у них є друзі, які прийшли на виставу. А далі ланцюжкова реакція – і інтерес розжеврівся!

Який перший підсумок можна підбити щодо полеміки навколо перфомансу опери? Перфоманс зацікавив Котляревським. Ми дякуємо за цей пефоманс Леоніду Садовському, і усим його учасникам, зокрема, Заслуженому артисту України, професору Анатолію Лобанову, який чудово впорався із роллю Котляревського, задля якої їздив у Полтаву і знявся у домі-музеї письменника (на початку дійства ці зйомки ми могли побачити на екрані). А тепер – черга за постановою твору Щетинського у формах, властивих жанру опери.

Коли ставиться прем’єра, та ще й так нетрадиційно, то роздуми навколо сенсів художніх форм переважають над роздумами про гру вокалістів. А вони були чудові  ‑ наші студенти, вчорашні випускники та викладачі. І, можливо, завдяки їх високому професіоналізму сталася помилка журналістів. Репортер  з УНІАН написав, що вокальні партії виконували професійні артисти ХАТОБу, а театральний перфоманс  ‑ студенти. Тобто, він і уявити не міг, що на сцені – тільки один соліст ХНАТОБу Максим Ворочек (Возний), а решта ‑ студенти та два викладачі: професор А. Лобанов (драматична роль Івана Котляревського) та лауреат міжнародних конкурсів Наталія Полікарпова (Терпелиха). Студенти, яких вчать і які вміють вчитися. Увага публіки звичайно ж була зосереджена на двух головних ролях – Наталки та Петра. Партію Наталки (сопрано) виконала випускниця ХНУМ – лауреат міжнародних конкурсів Юлія Радкевич. Потенціал молодої співачки – дуже високий.  Партію Петра (бас-баритон) блискуче виконав магістрант ХНУМ, лауреат міжнародних конкурсів Микита Бурцев. Його голос м’яко розливався по залу старого оперного театру і чомусь будив спогади про іншого митця Харківської опери – Миколу Манойла (нашого українського Фігаро та Риголєтто)... Фахівці говорили про дуже гарно розроблені «низи» у Микити, а любителі-меломани – про чудовий голос молодого співака, який просто проникає до тебе в душу... Мама Микити зізналась, що коли сину було п’ять рочків, він сказав: «Мамо! Я буду знаменитим». Побажаємо йому і його партнерам – творчих успіхів.

Коли люди слухають оперу, то іноді забувають про тих, хто у ямі. А без них, без оркестру, нічого б  не відбулося. ВЕЛИКЕ ДЯКУЄМО від усіх шанувальників нашому оркестру Харківської філармонії та його диригенту – Заслуженому артисту України Юрію Янку.

Тетяна Казакова


Відкриття ХХVІ Міжнародного музичного фестивалю «Харківські Асамблеї» відбулося 27 вересня 2019 року у Великій залі Харківської обласної філармонії

СВІТОВА ПРЕМ’ЄРА

Наталка Полтавка
Опера на 2 дії

(2019) 

ОЛЕКСАНДР ЩЕТИНСЬКИЙ

Текст: ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ 

За участю викладачів, випускників та студентів Харківського національного університету мистецтв імені І.П.КОТЛЯРЕВСЬКОГО :

Наталка – лауреат міжнародних конкурсів  Юлія Радкевич 

Терпилиха – лауреат міжнародних конкурсів Наталія Полікарпова
Возний Тетерваковський – лауреат міжнародних конкурсів, соліст ХНАТОБ ім. М. Лисенка Максим Ворочек
Микола – дипломант міжнародних конкурсів Олексій Вєтров
Петро – лауреат міжнародних конкурсів Микита Бурцев
Виборний Макогоненко – Святослав Судік
Іван Петрович Котляревський – Заслужений артист України Анатолій Лобанов

  • Хор оперної студії ХНУМ імені І.П.Котляревського

Хормейстер – Заслужений діяч мистецтв України Наталія Бєлік

  • Студенти театрального факультету ХНУМ імені І.П.Котляревського

Балетмейстер – Заслужений артист України Леонід Марков

Диригент-постановник – Заслужений діяч мистецтв України, лауреат міжнародного конкурсу Юрій Янко

  • Режисер-постановник – Заслужений діяч мистецтв України Леонід Садовський

 З повною програмою фестивалю можна ознайомитися на ГОЛОВНІЙ СТОРІНЦІ САЙТУ ХНУМ. 


ВЕЧІРНІ НОВИНИ ХАРКОВА ПРО ПРЕМ'ЄРУ «НАТАЛКИ-ПОЛТАВКИ» О.ЩЕТИНСЬКОГО

ВІДЕО-СЮЖЕТ З РЕПЕТИЦІЇ ОПЕРИ У ХАРКІВСЬКІЙ ФІЛАРМОНІЇ

ФОТОГАЛЕРЕЯ ЗІ СВІТОВОЇ ПРЕМ'ЄРИ «НАТАЛКИ-ПОЛТАВКИ» О.ЩЕТИНСЬКОГО