Ігор Седюк – Олег Копелюк у Харкові та Гданську01.03.2019


1 березня 2019 р. у Великій залі ХНУМ відбувся концерт відомого в Україні і за її межами фортепіанного дуету
Iгор Седюк – Олег Копелюк. Були виконані твори Й. Брамса, А. Дворжака, М. Равеля, С. Танєєва, Д. Шостаковича та В. Лютославського.


Ансамбль двох фортепіано є по-справжньому актуальним і авангардним форматом для пошуку нових засобів виразовості й змісту: новий фортепіанний звук, нова мова, нові тембральні можливості «розширеного» (чи подвоєного) фортепіано. Зародившись ще у барочних формах музикування як змагання двох імпровізуючих інструментів, в епоху класицизму він перетворився на концертний жанр двох клавірів з характерними для нього діалогом партій, «обміном» між ними тематичним матеріалом. З середини ХІХ століття ансамбль двох фортепіано втілювався у жанри сонати, сюїти, варіацій, концерту з оркестром. Два фортепіано ніби перетворювались на єдиний інструмент з розширеними динамічними і тембральними можливостями. Наприкінці ХІХ століття ансамбль двох фортепіано розширював свій репертуар, в основному, за рахунок транскрипцій. У ХХ столітті він став авангардним жанром для пошуку нових виражальних засобів, нового і новітнього «фортепіанного простору». Вихід на концертну естраду постійно діючих фортепіанних дуетів відповідає існуючій сучасній композиторській та виконавській традиції, яка продовжилася і у ХХІ столітті.

Одним з яскравих фортепіанних дуетів, відомих в Україні і за її межами є фортепіанний дует Ігор Седюк – Олег Копелюк (який сформувався, ще коли хлопці були студентами Народної артистки України, професора Тетяни Вєркіної).

У березні цей дует було запрошено на Міжнародний фестиваль фортепіанних дуетів у Гданськ. Перед турне у Польщу відбувся концерт у Великій залі ХНУМ.

Концерт розпочався одним з репрезентативних ансамблевих творів – фа-мінорною сонатою Й. Брамса, № 3, в якій піаністам вдалося яскраво підкреслити її симфонічний розмах і надшироке дихання брамсівської фрази.

Це було натхненне, сильне, чоловіче виконання, без надмірної емоційності, хоча творчість Й. Брамса можна вважати романтичною рефлексією, самоаналізом. Фортепіанний дует завжди приємно дивує єднанням щирого вираження почуттів і чіткої архітектурної вибудованістю матеріалу. Особливо вдалися крайні частини сонати. Перша – виваженим у кожному звуці розвитком музичної тканини від короткого енергійного мотиву до повільних хвилєподібних фігурацій. Остання – з енергічним рухом до світла без поверхової ефектності віртуозних пасажів, до якої вдаються деякі виконавці, а з осмисленням кожного звука. Можливо, чекалося більшої трагедійності у четвертій частині, але інтерпретація музикантів цієї частини така, що далі обов’зково наступить пробудження і воля до дії.

В цілому, це виконання сонати корелює з відомим висловом Й. Брамса «Да збережеться у нас свіже, відкрите і, якщо можливо, радісне відношення до життя». Саме такий настрій і був переданий під час виконання «Інтродукції та аллегро» М. Равеля. Арфово-співуче звучання двох роялів по-своєму передали колорит цього твору (написаного для арфи, струнного квартету, флейти і кларнета). Скільки відтінків можна зробити в межах «ріаnо», особливо на 2-х роялях, коли воно стає більш глибоким, але не менш прозорим, що відповідає імпресіоністичному піанізму.

Така манера виконання зв’язує кінець першого відділення концерту з другим, яке розпочинається «Прелюдією і фугою до-дієз мінор» С. Танєєва. Викладачка Гамбурзької Вищої Школи Музики і Театру Лілія Зільберштейн підкреслює, як складно вибудувати виконавцю архітектоніку цієї подвійної триголосної фуги і вчасно прийти до загальної кульмінації. Переклад для двох роялів у технічному плані дещо спрощує це завдання, але підвищує складність єдності виконання. Інтерпретація цієї фуги харківським дуетом вразила слухачів своєю прозорою ясністю, зрозумілістю і чистотою форми (така простота відкривається тільки мудрим!). Вже через кілька днів після концерту я почула розмову викладачів Харківського музичного училища: усе було гарним, але фуга Танєєва – це просто неперевешено!»

Про «Концертіно» Д. Шостаковича влучно сказав професор В. Алтухов: «За 20 хвилин – уся історія СССР». Деякі піаністи підкреслюють інтонації стону у темі з народної пісні, а І. Седюк, О. Копелюк – механістичність маршеподібної радянської музики, використовуючи молоточкову ударну природу фортепіанного звука. Така інтерпретація ще більш жахлива. Народна душа ніби вихолощена: пісенна мелодія звучить, ніби згадується, але не проспівується... В такому виконанні немає катарсису. Можливо, правильно зараз саме так трактувати цей твір, бо багато літніх людей ностальгіє за своєю радянською молодістю, ідеалізує її і передає це відчуття новому поколінню. Але ж треба не забувати, радянська країна – тоталітарна країна, яка вихолощує з людини людське... Так музика торкнулась історії та політики...

Після напруження потрібен відпочинок (для публіки звичайно ж) – і тому прозвучала популярна класика: «Слов’янські танці» А. Дворжака і «Угорські» ‑ Й Брамса, а також – «Кармен-сюїта» Л. Андеросона. Популярні взірці елітарної культури зближують професійних слухачів і любителів музики в єдине ціле, що важливо для комунікативної складової концерту.

Публіка не відпускала своїх улюбленців – і отримала в подарунок блискуче виконання «Варіації на тему Паганіні» Вітольда Лютославського – головного польського класика після Ф. Шопена.

Цей концерт дійсно подарував слухачам відчуття свіжого, ввідкритого і радісного відношення до життя!

Успішного вам виступу у Гданську! (3-6 березня. Виступ на Гданському фестивалі Ігоря Седюка та Олега Копелюка)

 

Тетяна Казакова