Концерт Студентського симфонічного оркестру21.03.2019

 

21 березня у Великій залі ХНУМ імені І. П. Котляревського відбувся концерт симфонічної музики за участю Студентського симфонічного оркестру університету, диригент – Заслужена артистка України, лауреат міжнародних конкурсів Вікторія Жадько, соліст – лауреат міжнародних конкурсів Максим Шадько (фортепіано)


Програму склали твори віденських класиків: Л. ван Бетховена – Увертюра до балету «Творення Прометея», ор. 43; В. Моцарта – Концерт для фортепіано з оркестром № 21, C-dur, KV 467; Й. Гайдна – Симфонія № 94, G-dur.

Виконання останнього публіка зустріла окликами «Браво!». А для самого Студентського симфонічного оркестру сталася значна подія – зустріч з новим диригентом.

Як зазначила Вікторія, - «я проти жанру "концерту для диригента з оркестром", для мене найважливіше – аутентичне виконання твору, особливо, коли йдеться про європейську класичну музику та відповідну до неї європейську, зокрема, німецьку традицію диригування». Виступ Вікторії як раз і вирізнявся скупим, але інформативним жестом, непорушною постаттю, і, при цьому, одночасним застосуванням рухів рук, голови і плечей для синхронної передачі інформації різним оркестровим групам. До речі, серед оркестрантів переважно були молодші курси студентів, наприклад, виконавці на дерев’яних духових інструментах – це першокурсники, які не мають досвіду гри в симфонічному оркестрі (на етапі середньої музичної освіти цей досвід, як правило, обмежується грою у духових оркестрах). Тож попереду у музикантів ще багато роботи.

Особливим виявився концертний вечір і для соліста Максима Шадька – виступ із фортепіанним Концертом В. Моцарта став для нього як виконавською прем’єрою (перше виконання цього твору), так і першим композиторським (!) досвідом – піаніст продемонстрував власну каденцію до моцартівського Концерту. У планах музиканта зіграти знаменитий 23 Концерт. «Мені було цікаво працювати зі Студентським симфонічним оркестром. До речі, я звик пристосовуватися до "готових" програм оркестрових колективів, з якими доводилося виступати. А, співпрацюючи зі "своїм" університетським колективом, я мав можливість творчого пошуку аутентичного Моцарта».

Тож музика віденського класика «народжувалася» під час репетицій, це була справжня єдність диригента, соліста та оркестру. Як пожартували після концертного виступу Вікторія та Максим, - Жадько і Шадько не могли не зустрітися!

Отже, бажаємо їм творчих успіхів та здійснення майбутніх сумісних проектів.

Марія Борисенко, Тетяна Казакова
Фото – Людмила Казакова


Нагадаємо, що Вікторія Жадько – український диригент, гітаристка і педагог. Заслужена артистка України (з 1994 р). Единий в Європі диригент свого покоління, що стала лауреатом СЕМИ міжнародних конкурсів: ім. С. Прокоф’єва (1993, Санкт-Петербург), ім. А. Тосканіні (Італія, 1993), ім. К. Кондрашина (Нідерланди, 1994), М. Малько (Данія, 1995, 1999), Г. Фітельберга (Польща, 1995).

Зараз вона є професором класу гітари і симфонічного диригування Київського інституту культури.

Взимку адміністрація ХНУМ імені І. П. Котляревського запросила її до співпраці з університетським Студентським симфонічним оркестром. У березні вона провела не тільки оркестрові репетиції із концертним виступом у Великій залі університету, а й серію майстер-класів.

Після концерту диригент надала редколегії сайту інтерв’ю.

Ваше ім’я cтало відомим у 1993 році, коли Ви отримали першу премію на Міжнародному конкурсі ім. С. Прокоф’єва у Санкт-Петербурзі (конкурс засновано у 1991 р. постановою Ради Міністрів РСФСР та під егідою ЮНЕСКО; тритуровий, за трьома спеціальностями: симфонічне диригування, композиція та фортепіано; програма переважно включає твори композиторів ХХ століття). Запам’яталися слова Голови журі конкурсу, головного диригента Заслуженого колективу Росії, академічного симфонічного оркестру Санкт-Петербурзької державної філармонії – Юрія Темірканова: «Я впевнений у тому, що диригування – не жіноча професія. Але Вікторія Жадько була настільки очевидно талановитіша за всіх, що Бог би нам не пробачив, якщо б ми не визнали її переможцем»...

В. Жадько: Згадую свою першу важливу перемогу. Я тоді ще була студенткою, і мені було важливим довести, передусім самій собі, що я – можу! Можу бути диригентом, не зважаючи на гендерні стереотипи в суспільстві та мої деякі особистісні вагання. Це було як народження після довгої вагітності. Народження фахівця. До конкурсу я відчувала себе учнем. А після конкурсу – фахівцем.

Для мене цей конкурс був, насамперед, зустріччю з Євгеном Мравинським (1903‑1988), бо конкурсанти диригували оркестром, яким Мравинський керував більше п’ятдесяти років. Це був його оркестр. Для мене важливо, що Мравінський ‑ диригент, який вмів відкривати у творі такі тонкощі, такі його грані, які не помічали інші. Але такі відкриття ніколи не були співтворчістю з композитором, це були герменевтичні відкриття музичного тексту – без додумування і зайвої диригентської особистісності. Мравінський – це ще й особливе відкриття Шостаковича, глибин його Восьмої симфонії – самої трагічної симфонії, в якій дещо несподівано диригент відчув просвітлення у фіналі і переконливо його показав...

Мравінський ‑ Ваш улюблений диригент?

В. Жадько: Мені близькі його принципи: 1. «Я – не «хазяїн музикантів». Я – посередник між автором і слухачем. Від оркестру вимагаю точного проникнення в авторський замисел і мого тлумачення атмосфери твору». 2. «Партитура для мене – це людський документ. Звучання партитури – це нова стадія існування твору. Сама партитура – це міцна будівля, яка може трохи змінюватись, але, в цілому, стоїть міцно».

В мене немає улюбленого, взірцевого диригента. Цікавих для мене – дуже багато, але я вибудувала для себе власні принципи і йду за ними, а не за тією чи іншою особистістю.

В мене був вчитель, дуже важлива і дорога для мене людина – Аллін Власенко (учень Аліси Відуліної), який, до речі, стажувався і у Євгена Мравінського. Аллін Григорович був недемонстративним диригентом, найважливіше для нього ‑ робота в глибинах музичного процесу. Мені дуже імпонувала його стриманість і академічність. Запам’яталась його думка про те, що немає якоїсь загальної національної музики (російської, німецької, чи ще якоїсь), а є духовна музична репрезентація кожного композитора, сформованого на національній культурі...

Вікторіє! Ви сказали, що У Вас немає особистісних взірців диригування. А що є?

В. Жадько: Є певні принципи, які я можу сформулювати так: 1. Музика – це інтелект нації, і тому музику треба сприймати спочатку з позицій інтелекту, і тільки потім – з позицій почуття. 2. Виконавець (диригент) – передатчик авторського змісту твору, тому виконавець підкорює себе музиці. 3. Диригент повинен бути цікавою особистістю для колективу і мати свою харизму. 4. Жест має бути продуманим і лаконічним, бо кожний рух диригента – це інформація для виконавця; 4. Диригент повинен стояти, як свічка; працюють руки, плечі, голова, міміка. 5. Не існує такого жанру: концерт для диригента з оркестром. 6. Диригент повинен втиснути усю свою творчу особистість у певні рамки дискурсу твору та лаконічного жесту.

А коли Ви зрозуміли, що бажаєте бути диригентом? Дівчата у дитинстві зазвичай мріють про концертну діяльність...

В. Жадько: Не знаю, як інші дівчата, а я зацікавилась оркестром, коли мені було 3 роки. У дошкільному дитинстві я часто жила в селі у бабусі. Телевізора там не було, але було радіо, і звичайно ж мене зацікавила така коробочка, що висить на стіні й розмовляє, співає, грає. Коли я почула симфонічну музику, мене це дуже захопило, і я чекала такої музики ще і ще. Мені пояснили, що це оркестр, що там багато різних музичних інструментів, на яких грають музиканти, але без диригента вони самі нічого не зможуть зіграти, бо їх багато, і хтось повинен їм показувати, як грати. Я дівчинкою слухала ту маленьку коробочку, з неї лились дивні звуки, і я уявляла, як їх робить ДИ-РИ-ГЕНТ. І досить рано стала мріяти ним стати. Я й «на гітару» пішла вчитися тому, що, як говорив Андрес Сеговія, ‑ «гітара ‑ це маленький оркестр, вона поліфонічна: у кожної струни свій колір і свій голос».

Які у Вас враження від нашого Студентського оркестру і майстер-класів?

В. Жадько: Щодо оркестру. Передусім, треба багато, систематично і наполегливо працювати. Особливо духовикам. Далеко не всім студентам духового відділення перед вступом у консерваторію довелося грати у симфонічному оркестрі. Зазвичай, в музичних училищах духовики грають у духовому. А в симфонічному ‑ своя специфіка. Наприклад, щоб вступити водночас, духовики повинні трохи раніше розпочати звуковибудову, ніж струнники. І є багато інших таких нюансів, які можна зрозуміти лише під час репетицій.

В нашій країні, мабуть, як і в інших пострадянських країнах, склалася традиція навчання музикантів, передусім, як солістів. А в житті вони стануть у більшості своїй оркестрантами. Отже, оркестр – це і є головний фах. В Європі оркестранти як солісти – дуже слабкі, але як оркестранти – вони професіонали, їх одразу так навчають. І нам цього оркестрового навчання бракує. Не треба нехтувати заняттями в оркестрі, треба регулярно займатися групами. Навчання в консерваторії це не тільки, а, можливо й, не стільки вивчення сольних програм, це ще й гра в оркестрі. ансамблі.

Щодо майстер-класів. У мене вперше був такий великий майстер-клас: 40 студентів! Зазвичай на майстер-класи з диригування збирається група десь на 10-12 студентів. А тут! Як у тій пісні: «48 дирижёров и 1 седой скрипач»...

Такий інтерес до цієї діяльності мене дуже зворушив. Звичайно ж не всі стануть диригентами у своєму житті, але знати ази цієї професії необхідно усім оркестрантам. Тоді кращим буде і контакт з диригентом.

Чи плануєте ви співробітництво з Харківським університетом мистецтв?

В. Жадько: На розсуд адміністрації. Але я хотіла б. Думаю, що корисним було б запровадити системні заняття у формі майстер-класів для диригентів і факультативів для усіх бажаючих. Ну і з оркестром, і з солістом ‑ піаністом Максимом Шадько – у нас уже є подальші плани...

Тетяна Казакова
Фото – Людмила Казакова